Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Запаші́ти, -шію, -єш, гл. 1) Пахнуть. З печі запашіло полум'я. 2) Издать теплоту. Земля так нагрілась, що аж запашіло від неї.
Зростний, -а, -е. Взрослый.
Курець, -рця́, м. Курильщикъ. Коли ти курець, май свою люльку й тютюнець. Ти курець? — Курець, ясновельможний пане!
Самогужки нар. = самотужки. Вези мене швидче додому, тільки самогужки вези мене. Не просто-ли это опечатка вмѣсто: самотужки?
Свічарь, -ря, м. Свѣчникъ, свѣчной мастеръ.
Скаправіти, -вію, -єш, гл. Загноиться (о глазахъ)
Тло, тла, с. Основаніе, основа. Налетіла сараньча і стяла до тла. Нахвалялися вирізати до тла всіх ляхів. нема і тла. Нѣтъ ничего. Въ томъ же значеніи: і на тлі не видко. Випила б і гноївки, та нігде і на тлі води не видко.
Тодішній, -я, -є. Тогдашній, съ того времени. Це ще тодішня молодиця, як я заміж ішла. Як би тодішній собака, то давно б здох.
Упадатися, -дається, гл. безл. Случаться.
