Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Задриста́ти, -щу́, -єш, гл. Запачкать поносомъ.
Заму́цкуватий, -а, -е. Затвердѣлый. Де сичавиця була, то замуцкувате поле.
Летя́га, -ги, м. = нетяга. Ой гуляв, гуляв козак, бідний летяга, сім год і чотирі.
Наба́вити, -ся. Cм. набавляти, -ся.
Пахмурний, -а, -е. Пасмурный. Темна та пахмурна із неба зслизла чорна ніч.
Покрикнути, -кну, -неш, гл. Вскрикнуть. Ой крикнув — покрикнув сильне багач молодий. Так і покрикнули з жалю та з досади. Справді? — покрикне панночка, зірвавшись з місця.
Пооблягати, -гаємо, -єте, гл. То-же, что и облягти, но во множествѣ.
Пошамотіти, -чу́, -ти́ш, гл. Пошелестѣть, пошуршать.
Скарга, -ги, ж. Жалоба. Тільки й чуєш, що скарги на тебе. Підеш до пана Бога на скаргу.
