Загусти́, -гуду́, -де́ш, гл. 1) Загудѣть. Під землею щось загуло страшно. Загула Хортиця з Лугом: «чую, чую!» А загув — аж сумно слухати — неначе бугай у болоті. Мов дзвони, загули кайдани на неофітах. 2) Упасть съ большой высоты (подразумѣвается: съ гуломъ). Так з конем і загув у провалля. Вообще куда нибудь съ силой, съ гуломъ двинуться, броситься, напр. въ сказкѣ: Одну овечку хіп за ніжку та у лантух, — так уся отара і загула туди. Була ложка, помело, та й те з дому загуло. Отсюда: було́, та загуло́, равносильно русскому: было, да сплыло. 3) О голубяхъ: заворковать. Ходить голуб коло хати сивий волохатий, як загуде жалібненько, — на серцю тяженько.
Засні́житися, -жуся, -жишся, гл. Покрыться снѣгомъ. Уже й сніг почав сіятись із неба, і гілля засніжилось мов заячим пухом.
Їстивний, -а, -е. = їстовний.
1) Тут і їстивне і випити.
2) Сіно у мене їсти́вне.
Катрига, -ги, ж. = катрага 1.
Лину́тися, -ну́ся, -не́шся, гл. = линути. Вода линулася. Дощик линувся — цебром, відром, дійничкою над нашою пашничкою.
На́рубень нар. Ребромъ. Клади його нарубень.
Померлий, -а, -е. Умершій. Царство небесне померлим душам.
Розмокати, -ка́ю, -єш, сов. в. розмокти, -кну, -неш, гл. Размокать, размокнуть.
Хряп! меж. Бацъ, трахъ, шлепъ. Хряп дідуся по щоці.
Циранка, -ки, ж. Порода утокъ. Ум. цираночка. Ой, на ставу, на ставочку піймав качур цираночку.
