Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Довми́тися, доуми́тися, -млю́ся, -мишся, гл. Додуматься, сообразить, смекнуть. Коли б було не довмився, що робить, то тяжкеє б лихо сталося. Він довмився, що посіяти. Добре ви собі довмилися.
Жасну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Пугнуть.
Кісточка, -ки, ж. Ум. отъ кістка. 1) Косточка (животнаго). Казав пан дяк, що гусей не їсть, а повна стеля кісточок. 2) Анат. Лодыжка, Malleolus. З річки нашої куди влітку дівається вода, так що й горобцеві по кісточки перейти. Там керви по кісточки. 3) Гнѣздо въ срединѣ яблока или груши для зеренъ.
Крокіс, -косу, м. Раст.: а) Дикій шафранъ, Carthaumus crocos. б) Pulmonaria mollis. Квітками сухими то з рожі, то з крокосу обквічали. Та купили крокосу дівочкам у косу.
Позолочувати, -чую, -єш, сов. в. позолотити, -лочу, -тиш, гл. Золотить, позолотить. Що в голуба та сизая голова, а в голубки позолочувана. Голубонько мій, коли б же ти жив, я б твої крила позолотила.
Помочка, -ки, ж. Ум. отъ поміч.
Прихиляти, -ля́ю, -єш, сов. в. прихилити, -лю, -лиш, гл. 1) Наклонять, наклонить къ чему, склонить, преклонять, преклонить. Вітрець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок. 42) Не має де голови прихилить. Їй нігде бідній було жить, головоньки на старість прихилить. і неба їм прихилив би. Готовъ все для нихъ сдѣлать. Рад би я небо прихилити, та не хилиться. 2) Притворять, притворить. Прихили двері. 3) Склонять, склонить, расположить къ кому. Прихиляймо його до нас.
Розгортувати, -тую, -єш, гл. = Розгортати.
Удонити, -ню, -ниш, гл. 1) = удолити. Якого удонили хліба, такий і їжте. 2) Удѣлить. Оце удонили, як льоду.
