Відзивати, -ва́ю, -єш, сов. в. відізвати, -зву, -веш, гл. Отзывать, отозвать.
Дріб'язок, -зку, м. 1) Мелочь, мелкія вещи. Оце забув купити олії. Стілько дріб'язку було, що як його й не забути: купи соли, купи риби, меду, мила, олії, — от і забудеш що небудь, випаде з голови. 2) Маленькія дѣти. Там того дріб'язку повен запічок. 3) Мелкій скотъ. В мене овець ватага, а дійнику без ліку, а дріб'язку як піску. 4) на дріб'язок, на дріб'язки поби́ти. Побить на мелкіе кусочки.
Другоря́дний, -а, -е. Второстепенный.
Зава́рювати, -рюю, -єш, сов. в. завари́ти, -рю́, -риш, гл. 1) Заваривать, заварить. Варвара заварить, а Сава засолить. 2) Печь, запечь (о боли). Що це, сестро, да й за пиво, поло серця заварила. 3) — со́няшниці. Ставить, поставить сухія банки при боляхъ живота. Вона й язичок підняти, і соняшниці заварити, ось така то вона.
Кобець, -бця, м. = кібець. Страхопуда гріх драти, бо він за курами тягне — кобил б'є.
Коло́дник, -ка, м. Арестантъ. Посадив Іосифа в темницю, де сиділи царські колодники.
Нада́влювати, -люю, -єш, сов. в. надави́ти, -влю́, -виш, гл. Надавливать, надавить, придавливать, придавить. Земля надавила йому груди.
Сповіряти, -ряю, -єш, сов. в. сповірити, -рю, -риш, гл.
1) — на кого. Довѣрять, довѣрить кому. На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє.
2) — кому. Повѣрять, повѣрить, сообщить что кому. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому. То Христя ж, коли так, усе роскаже, що сповірила їй подруга.
Уголос нар. Громко. А то думають-думають ні вголос, ні мовчки. Троянки вголос загули.
Чукати, -каю, -єш, гл. Забавлять дитя, подбрасывая на рукѣ. Давай дитину підіймать і чукать.
