Відвертати, -таю, -єш, сов. в. відвернути, -ну, -неш, гл. 1) Отворачивать, отворотить, отвращать, отвратить; поворачивать, поворотить. Відвертає від неї очі. МВ. ІІ. 27. Не годиться відвертати хліб нарізаним боком до стіни. Чуб. І. 109. Нехай Бог відвертає. Ном. № 5139. Щоб я од вас лиця не відвернула. Ном. № 3241. 2) Отъѣзжать, отъѣхать, отплывать, отплыть. Ви, турки-яничари, по маленьку, браття, ячіте, од галери одверніте. АД. І. 216. 3) Отваливать, отвалить. Одвернув (камінь). Рудч. Ск. І. 86. Годі орати! — Як годі? — каже чоловік. — Дві скиби тільки одвернути та й упруг. Г. Барв. 198. 4) Возвращать, возвратить. Були в мене старости, підбрехачі твої, ну, одвернув я почеськи тобі хліб, не прогнав тебе. Г. Барв. 455. 5) Пахать, вспахать плугомъ второй разъ поперегъ или вдоль участка. Нѣжин. у. 6) Отклонять, отклонить что-либо. І кулі мов рукою одвертає. К. ЦН. 251. Єсть такії люде, ща на пожежі уміють одвернуть вітер од сусідньої оселі. Грин. II. 324. 7) Отвлекать, отвлечь, отклонять, отклонить. Відвертала вона мене від сеї думки. Тебе прошу, голочко: відверни злих собак од мого скота. Чуб. І. 69. 8) О колдовствѣ: возвращать, возвратить первоначальный видъ, отвращать, отвратить. Зробив (чарами), то була біла редька, а то зусім почорніла, та вже назад не одверне, шоб чорна стала білою. Драг. 77. 9) Вычитать, вычесть. Жиду грошей не понесу міняти, бо він зараз довг одверне. Бессаp. 10) Отвѣчать, отвѣтить. Та чую ж, чую, — одвертає. МВ. (КС. 1902. X. 143).

Волосся, -ся, с. соб. Волоса. Багацько, як у лисого волосся. Ном. № 7710. В його золоте волосся на голові. Рудч. Ск. І. 108.

Дово́дити, -джу, -диш, сов. в. довести́, -веду́, -де́ш, гл. 1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. Рудч. Ск. II. 149. 2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай Господь скарає того, хто довів до того. Ном. № 4109. Бог його зна, до чого мене Бог доведе. ЗОЮР. І. 11. А чи довго матір та ще й доору довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Кв. Нe довести́. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, Господи! К. ЧР. 267. 3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. ЗОЮР. I. 135. 4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. Ком. І. 56. А я йому довожу, що все одно. МВ. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. МВ. (О. 1862. ІІІ. 76). 5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. МВ. І. 72. 6) — до кра́ю, д. краю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Шевч. 206. Треба краю доводити. Шевч. 1) — до пуття́. а) Сдѣлать какъ слѣдуетъ. б) = Доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. Св. Л. 99. 8) Дово́дити до розуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Кв. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. Ном. № 7236. 9) Довести́ свого. Поставить на своемъ. Жене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. МВ. 11. 80. 10) — сорома́. Надѣлать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома. Мет. 196.

Копиряти, -ря́ю, -єш, гл. Ковырять. Сніг ногами копиряє. Харьк. г.

Предок, -дка, м. Предокъ. З предків хазяїн. Мнж. 67. Ви, жидове, Христа замучили. — Не ми, Маріє, то наші предки. Чуб. III. 353. Cм. предків'я.

Сидушка, -ки, ж. Маленькій стулъ съ засовомъ спереди, въ который, садятъ дітей, начинающихъ сидѣть. Рк. Левиц.

Увислий, -а, -е. Вертикальный. Шух. І. 154.

Циганка, -ки, ж. 1) Цыганка. Ти, циганко, ти, моя коханко, оддай мої ключі золотиї. Чуб. V. 954. 2) мн. Раст. Clematis integrifolia Б. ЗЮЗО. І. 118. Ум. циганочка. Чуб. V. 420.

Часловець, -вця, м. Часословъ. Левиц. І. 243.

Щасний, -а, -е. = щасливий. Не родись красна, та родися щасна. Ном. № 1674. Нехай Бог дав тобі тепер щасну годину. Г. Барв. 181. Ой рятуй нас, милий Боже, посилай нам щасну долю! К. Псал. 270.