надто

На́дто нар. 1) Слишкомъ, излишне, слишкомъ много, черезчуръ. Люде надто вже стали грішні. Г. Барв. 456. Їден надто має, а другий нічого. Камен. у. Надто знай, да ще питай. 2) Сверхъ того, къ тому-же; особенно. А надто вам росказать би, як козак чорнявий під вербою над водою, обнявшись, сумує. Шевч. Гайд. А за лихо... та цур йому! Хто його не знає!.. А надто той, що дивиться на людей душею. Шевч. 3) Еще больше. І наказав їм, щоб нікому не говорили. Що ж більше він наказував, то надто більше вони проповідували. Єв. Мр. VII. 36. Я його прошу: мовчи; а він надто голосить. Канев. у.