Вітцевий, -а, -е. = батьків.
Воркотуха, -хи, ж. Ворчунья. Годі тобі, стара воркотухо! Жила Аматина там нянька.... скупа і зла і воркотуха.
Дарови́зно нар. Даромъ, въ подарокъ. Він дав даровизно мужикам землі.
За́зір, -зору, м. 1) Замѣтность, примѣтность. А що іде без прогону, а що світить без зазору? Човен іде без прогону, місяць світить без зазору. 2) нема й за́зору, — зазором. Нельзя и увидѣть, нѣтъ и слѣда, нѣтъ и признака. Нема й зазору, де був посіяний ліс. У його курей і зазору нема. Ге-ге! та його тут і зазором нема! він чорти батька зна де — в Бесарабії. Тепер неправда з панами в світлиці і всюди, а правди й зазором не видать, як торішнього снігу.
Порада, -ди, ж. Совѣтъ; помощь. Піду та сяду в зеленому саду, чи не прийде щасливая доля та до мене на пораду. Час приходить умірати, нікому поради дати. Ум. порадонька, порадочка. Я до вас на порадоньку йду.
Постукувати, -кую, -єш, гл. Постукивать. Сяде верхом на кочергу, постукує єю по хаті.
Припускати, -ка́ю, -єш, сов. в. припустити, -пущу, -стиш, гл. 1) Допускать, допустить. Кобилу припустив до нових стіжків. Припустила теля до корови. 2) Прилаживать, приладить. А припускай но люшні, а я тим часом голоблі опоряжу. 3) Припускать, припустить, побѣжать быстро. Як припустив коня вороного, — міст мені вломився. Як припустив бігти, — утік. Дощ припустив. Пошелъ сильный дождь. Наче був переставав дощ, а тепер ба який припустив.
Судити, -джу́, -диш, гл.
1) Судить. Люде горді, неправедні, своїм судом судять. Бог судить не так, як люде.
2) Осуждать, пересуживать. Судять же нас люде. Чом ти до мене звечора не вийшла? Ой як же мені, серце, звечора виходити? Як угледять вороженьки, то будуть судити. Ой нехай же судять, як розуміють: прийде тая годинонька, вони й поніміють.
3) Опредѣлять, назначать. Суди, Боже, звозити, в велику скирту зложити. Не судив мені Бог, кого я любила.
Умудрувати, -друю, -єш, гл. Придумать, выдумать. Так усе добре, спасибі за ласку, добродії умудрували.
Цуп! меж. Цапъ! Цуп-луп та й в кишеню.
