Жалкува́ти, -ку́ю, -єш, гл. 1) Сожалѣть, жалѣть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалѣть о потерѣ кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. 3) — на кого. Пенять, сѣтовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Не жалкуй, куме, на Бога: од квасу діти померли. 4) Жалѣть, беречь. Свого доброго та не жалкувать.
Занеха́ти, -ха́ю, -єш, гл. Оставить, покинуть, пренебречь. Любив же я дівча змалу, а тепера занехаю, бо вже иншу милу маю. А я таку занехала матусину волю. Нещасливе закохання треба занехати.
Їдьма нар. = їдом. За панщини пани їдьма їли людей. Невістка їдьма їсть бабу й діда.
Лебединий, -а, -е. Лебяжій. Дай тобі, Боже, лебединий вік.
Мі́ло нар. = дрібно. (Порубано) біле тіло, як мак міло.
Побіль, -лі, ж. Мелкіе кусочки сахару. Одважте бо мені побілі хунтів зо два по копі з шагом, — адже я до ціни даю.
Попривозити, -жу, -виш, гл. Привезти (во множествѣ). Це син із города все попривозив.
Почеркнутися, -ну́ся, -не́шся, гл. Коснуться, задѣть. Через тин утікав та й не почеркнувся.
Розгнівитися, -влюся, -вишся, гл. = розгніватися. На кого ти росердилась, на кого ти розгнівилась? Як наш латин тут розгнівився і на гінця свого озлився, що зуби з серця покусав.
Шротівниця, -ці, ж. Дробовница.
