Ворожити, -жу, -жиш, гл.
1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить.
2) — коло чого. Возиться съ чѣмъ, что-то дѣлать съ чѣмъ. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали.
Завалува́ти, -лу́ю, -єш, гл. Сильно залаять (о многихъ собакахъ). Загавкають собаки, завалують на вовка.
Заколоти́ти Cм. заколочувати.
Засіркува́ти, -ку́ю, -єш, гл. При обмазкѣ стѣнъ слегка побѣлить бѣлою глиной (худшимъ сортомъ) по сѣрой. Новомоск.
Зґі́ґнути, ґну, -неш, гл. Околѣть.
Зчинити, -ся. Cм. вчиняти, -ся.
Призвішкувати, -кую, -єш, гл. — кого. Давать кому прозваніе.
Римарівна, -ни, ж. Дочь шорника. Cм. лимарівна.
Фарбувати, -бую, -єш, гл. Окрашивать, красить. Cм. хварбувати.
Шарах! меж., выражающее быстрое движеніе метнувшагося, бросившагося человѣка, животнаго. Шарах зграя до байрака. Тоді люде шарах, так як ті овечки, та й збіглись докупи. Півень: кукуріку! Мерці — шарах у ями!
