Дба́ти, дба́ю, дба́єш, гл. 1) Радѣть, стараться, заботиться. Ой дбай, мати, дбай, та мене замуж дай. Ой, козаки, ви, бідні невольники, кажу я вам: добре дбайте, в городи християнські утікайте. Добрий пан: ні б'є, ні лає, та нічим і не дбає. Панове молодці! Добре дбайте: собі гетьмана наставляйте, бо я стар, болію, більше гетьманом не здолію. У пеклі все тепло, а піди в рай, то й дровами дбай. 2) Обращать вниманіе. Знаємо, що не дбаєш ні про кого, бо не дивишся на лице людей. 3) Пріобрѣтать. У їх доля дбає, а сироті треба самому придбать. Коли місяць май, кождий собі дбай. 4) Ду́мку дба́ти. Держать на умѣ, на мысли, измышлять. Сидить Сава, листи пише, Сова думку дбає, ой вже Сава, та пан Сава гадку замишляє.
За́совка, -ки, ж. Родъ деревяннаго засова или задвижки у дверей, запираемой и отпираемой снаружи при помощи особаго ключа.
Зацокота́ти и зацокоті́ти, -кочу́, -ти́ш, гл. 1) Застучать учащенно. 2) Заговорить скороговоркой и громко. А бач, бач! зацокотала пані. . Ми йшли побіля вашого двору, — зацокотіли дівчата.
Коростявий, -а, -е. = короставий. Бодай тебе волами возили, а мене хоч коростявою, та конячкою. Коростява чухмариться.
Підтанцьовувати, -вую, -єш, гл. Приплясывать.
Піхур, -ра, м. Пузырь. Ум. піхурчик. На пальчиках піхурчики намуляти.
Послушний, -а, -е. Послушный. А я молода та послушная, свого свекорка та послухала.
Почорнити, -ню́, -ниш, гл. Почернить.
Проложити, -жу, -жиш, гл. 1) = прокласти. Ніколи не звернемо з дороги, що ти нам, проложив єси. 2) — пісню. Сложить, сочинить пѣсню. Проложив їм пісню про Царя Наливая. Не з добра то хтось проложив пісню: «Мати наша, мати! не журись ти нами»... Се не пісенька, а щирая правдонька. Так ми у своїх батьків служили, да оце про їх і пісню проложено. — гутірку. Сложить разсказъ. «Чи чував ти, братіку, щоб миш одкусила коли голову чоловікові? — Засміявсь козак: «Се, пане ясновельможний, тілько таку гутірку проложено».
Трепачка, -ки, ж. Кисточка на концѣ кнута.
