Ворітонька, -ньок, мн. ум. отъ ворота.
Ґо́тур 2, -ра, м. = Готур, Tetrao urogallus.
Завідня, -ні́, ж. Бревно, которымъ поворачиваютъ вѣтряную мельницу.
Закаса́ти, -ся. Cм. зака́сувати, -ся.
Ковзелиця, -ці, ж. Гололедица. От ковзелиця, — насилу до хлівчика дійшла.
Набаляндра́ситися, -шуся, -сишся, гл. Наговориться вдоволь о пустякахъ.
Узір, узору, м. Видь, внѣшній видь. Як узір хороший у сіна, зелене, то й сіно в ціні. На взір. Съ виду, по внѣшнему виду, но наружности. Пшениця гарна на взір. На взір — чоловік середніх літ. На взір вони (будинки) цілі і кріпкі. У лісі і на взір немає груш. 2) Образецъ. Хата, X. Нехай ся мова іде по добрих людях на взір, як треба велике діло рідної освіти роспочинати. Христос дав нам взір собою. взо́ром. По образцу. Писав сей хуторний проява українські пісні взором звичайних жіночих та козачих. 3) Узоръ. Ум. узо́рець. Був сей погонець взорцем дикої краси.
Уставати, -таю, -єш, сов. в. устати, -тану, -неш, гл. 1) Вставать, встать. Буду вставать я раненько. Ви ж було раненько встаєте. Устала раненько, умилась біленько, хазяїну на добридень дала. Ледви встала, поклонилась, вийшла мовчки з хати. 2) Подыматься, подняться, вздыматься. Подай нам, Господи, з неба дрібен дожчик, а з низу буйний вітер! Хочай-би чи не встала на Чорному морю бистрая хвиля, хочай-би чи не повиривала якорів з турецької каторги! Ой із-за гори, з-за крутенької густий туман уставав. Кругом аж курява вставала. Встає хмара з-за лиману. 3) Слѣзать, сходить. То козак козацький звичай знає, із коня вставав. 4) Восставать, возстать. На ґвалт Пулавського і Паца встає шляхецькая земля. Син устане на батька, а батько на сина. 5) Восходить, взойти. Вже сонце встає із-за гори. 6) Наступать, наступить. Встала й весна, чорну землю сонну розбудила. 7) Происходить, произойти. З тихеньких все лихо встає.
Ходовитий, -а, -е. Имѣющій хорошій шагъ, поступь. Ходовитий кінь.
Хромий, -а, -е. Хромой. Хрома вівця.