Вербник, -ка, м. Вербовая роща.
Верховий, -а, -е. 1) Верховой. Да сто коней верхових, а сімдесят возових.
2) с. м. Верховой; всадникъ. Послали верхового, щоб подав звістку. Дали проїхати верховим і ридванові.
3) верховий вітер. Сѣверовосточный вѣтеръ.
4) верхові вила. Вилы, которыми подаютъ сѣно на высокіе стоги и скирды.
5) верхова хата. Хата съ соломенной крышей, въ противоположность землянкѣ.
6) — хвиля. Гарасько ж на талан і диво якось до берега прибивсь. Чи з ломом він туди заплив, чи хвиля верхова прибила?
Глимати, -маю, -єш, гл. Глотать, жадно ѣсть. По три акахвисти на день читаєш, а по чоловіку глимаєш.
Гнівитися, -влюся, -вишся, гл. = гніватися. Багатий тут на смерть гнівився.
Збува́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. збути, збу́ду, -деш, гл. 1) Сбывать, сбыть. Важко нам убогим своє добро збувати. 2) Избавляться, избавиться отъ чего. Не збуду смутку, а ні вдень, ні вночі. 3) не збува́ти. Всегда быть, всегда находиться, имѣться. Що нагаєчка, що дротяночка, із колочка не збуває. А в жінок не збуває до розмови: то дівування згадають, то се, то те, то про лиху долю не наговоряться. Сьому не збувало на сльози. на ро́зум не збува́ти (кому́). Быть умнымъ. Людина добра і на розум йому не збувало.
Зубань, -ня́, м. Человѣкъ съ большими выдающимися зубами.
Сонечко, -ка, с.
1) Ум. отъ сонце.
2) Насѣк. Божья коровка.
Христини, -тин и пр = хрестини и пр.
Челяда, -ди, ж. = челядь. Ой де ж се ти, козаченьку, з криниці вмивався, — між усію челядою мені сподобався. Ум. челядонька. Там гуляла челядонька молода, а між того челядою Петрика нема.
Штим, -ма, м.
1) Короткая, мелкая шерсть, остающаяся при чесаньѣ въ видѣ оческовь.
2) Переносно: волосы у человѣка. Взяли його за штим та й вивели геть. Я тобі ввесь штим висмичу.
