Забро́да, -ди, об. 1) = задріпа. 2) Бродяга. Та він у нас заброда: усе десь блука — чи на роботі де, чи й так, — хто його зна й де він.
Мерзе́нство, -ва, с. Пакость, мерзость. А мерзенства скільки!
Насічи, -чу, -че́ш, гл. = насікти.
Побесідувати, -дую, -єш, гл. Попировать, побыть на бесіді. Cм. беседа 2, бесіда. Гості мої ви любовненькії, сядьте в мене побесідуйте: хліба — соли ви покушайте, пива-меду не соромайтесь.
Покликати 2, -ка́ю, -єш, гл. Восклицать, громкимъ голосомъ обращаться къ кому; взывать къ кому, отзываться къ кому. Ей слугу свого добре кликав-покликав: «Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького». На турків яничар, на бідних невольників покликає. Їх стам люде знати, добрим словом покликати.
Похідний, -а, -е. 1) Быстрый въ ходьбѣ? Приступіт до мене своїми ніжками похідненькими. 2) О мельницѣ: передвижной, пловучій. Похідні млини. 3) О погребѣ: не вертикально выкопанный, а въ видѣ подвала; подвалъ. У нас погріб похідний. Ум. похідненький.
Прихилятися, -ля́юся, -єшся, сов. в. прихили́тися, -лю́ся, -лишся, гл. 1) Наклоняться, наклониться, склониться, преклониться. Ой дуб до калини прихиляється. Ой єсть у саду криниченька нова.... прихилюся та й нап'юся. — до кого. Найти у кого расположеніе, любовь, пріютъ, пріютиться. До кого ж я, молодая, до кого ж я прихилюсь? Прихилюся я до тебе, сину, на старість, а ти доглянеш стару недужу матір. 2) Чувствовать, почувствовать къ кому расположеніе, склонность. Княгівна хутко до його прихилилась. Поки світу сонця, не прихиляться братами люде до погонця. 3) — до чого. Склоняться, склониться къ чему, дѣлаться, сдѣлаться сторонникомъ какого либо дѣла. Князь Василь.... прихиляється до нашої козацької справи.
Прогайнувати, -ну́ю, -єш, гл.
1) Промотать, спустить. Ой ти проп'єш, проминуєш усю худобоньку. Що впень загорюєш, за ніч прогайнуєш.
2) Даромъ прогулять (время). Прогайнував цілий тиждень.
Розвірчувати, -чую, -єш, сов. в. розвертіти, -рчу, -тиш, гл. Разворачивать, разворотить, разматывать, размотать. Я молода не втерпіла, взяла платтє розвертіла. Як би ми схотіли, ми б її (покриту молоду) розвертіли.
Руйновище, -ща, с. Развалины, мѣсто покрытое развалинами. Бо пустками вони (до́бра), руйновищем стояли. Оттим же то живе він у руїнах, в руйновищі, що люде подбігали.
