Дово́дець, -дця, м. Доказатель.
Жури́тися, -рю́ся, -ришся, гл. Печалиться, грустить, сокрушаться. Не журима, дівчинонько, ще ж ти молоденька. Журилась мати, плакала дуже жінка, а нічого робити: провели свого Трохима аж у губерню. Як дівчині не журиться, — козак покидає! Жури́тися ким. Заботиться о комъ, принимать къ сердцу чью участь. Ой ти, братіку-жайворонку, не журися ти нами: годує Господь малі мої діти дрібними кришечками. Жури́тися за ким, по ко́му. Грустить, печалиться по комъ. Ти не знаєш, моя мати, за ким я журюся. Ой умру я, умру, та буду дивиться, ой чи будеш, мій миленький, по мені журиться? Ой чи журиться отець-мати по мені? Жури́тися за чим, — чим. Заботиться о чемъ, хлопотать о чемъ. Журився за м'ясом, а м'ясо само йде. Дурень нічим ся не журить: горілку п'є і люльку курить. Не журіться життям вашим.
Зазу́блювати, -люю, -єш, сов. в. зазуби́ти, -блю́, -би́ш, гл. 1) Загинать, загнуть крючкомъ. 2) Дѣлать, сдѣлать зазубрины (на лезвіѣ и пр.), зазубривать, зазубрить. Ніж зазубив. 3) — зу́би. Выставить зубы? оскалиться? Встрѣчено только въ нар. поговоркѣ: Лізе кусіка з-за сусіка, зуби зазубила, очі заочила, руки заручила, ноги заножила.
Мину́ти, -ся. Cм. минати, -ся.
Перещебетати, -чу́, -чеш, гл. Перестать щебетать. Перещебетала таки цокотуха.
Підривати I, -ва́ю, -єш, сов. в. підрити, -рию, -єш, гл. Подрывать, подрыть. Хто мимо йде, псує та ламле і вепр дубрівний підриває.
Попідгледжувати, -джую, -єш, гл. = попідглядати.
Роспужати, -жа́ю, -єш, гл. = роспудити. Да й він мені не звертав, вірні коні роспужав.
Сподіяти, -дію, -єш, гл. Совершить, сдѣлать. Що ти починив, мій голубе? що ти сподіяв? Нехай і так, нехай я гріх сподіяв.
Стручок, -чка, м.
1) Стручекъ. Горох сію, два стручки, роди. Боже, чотирі.
2) Завитокъ шерсти на овчинѣ. Скільки на кожусі стручків, стільки дитині рочків.
