Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Гнітити, -чу, -тиш, гл. 1) Давить, прессовать, нагнетать. Камінюка гнітила. Стор. МПр. 21. Гнітили сир. Левиц. І. 466. 2) — терен, сливи. Сохранять на зиму въ кадкѣ съ водой, надавивъ сверху тяжелымъ деревяннымъ кружкомъ. Гнічені сливи. Чуб. II. 29. 3) Угнетать. Усе, що гнітить чоловіка в занедбалім товаристві. Стор. 4) гнітити хліб. Подрумянивать. Чуб. І. 123. (Чтобы хліб гнітити, беруть немного соломы, зажигаютъ и кладутъ на припічку). 5) Бить. Як начали вони її гнітить тими молотами. Чуб. II. 263. 6) гнітити на серці. Скрывать въ душѣ тяжелое чувство. Бачу я та мовчу: усе на свойому серці гнічу. Кобел. у.
Єзуїтський, -а, -е. Езуитскій.
Жабеня́, -ня́ти, с. Лягушенокъ. Туди, — аж там жабенята. Грин. І. 32. Ум. жабеня́тко, жабеня́точко.
Заправля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. запра́вити, -влю, -виш, гл. 1) Приправлять, приправить. Заправляла борщ олією. Медову кипучу силу словом заправляє. К. Досв. 113. запра́влена горі́лка. Водка, приготовленная съ кореньями, травами и пр. Прибудь же, мій милий, в неділю уранці, — заправлю горілки в кришталевій пляшці. Мет. 250. 2) Запрашивать, запросить, продавая. Заправив як за батька. Ном. № 10504. 3) Дрессировать, выдрессировать, пріучать, пріучить, упражнять. Біда тій курці, що на ній сокола заправляють на лови. Ном. № 1301. 4) Заряжать, зарядить, приготовлять, приготовить къ стрѣльбѣ. Стрілочки струже да в лучок кладе, а з лучка бере да й заправляє. Чуб. ІII, 275. Старший брат кониченька сідлає, а підстарший ружжо заправляє, хотять тую зозуленьку вбити. Мет. 257. 5) Задѣлывать, задѣлать. І ворота того саду кіллями заправив. Мкр. Н. 12. 6) Вставлять, вставить. Викрутив діяменти і заправив зо скла другі. Вх. Уг. 239. 7)но́су. Точить, отточить косу. Желех.
Кукучка, -ки, ж. = зозуля. Вх. Уг. 248.
Лизу́н, -на, м. 1) Лижущій. 2) Подлиза, льстецъ. Стали мужики лизуни добриться до панів. Волч. у. 3) Миѳическое существо, въ образѣ большого звѣря, живущее въ лѣсахъ и пожирающее людей. Чуб. І. 193.
Отець, отця и вітця зват. п. отче. 1) Отецъ. Ном. № 7088. По дівонці отець-мати плаче. Мет. 96. 2) Отецъ, титулъ священника, духовнаго лица. Отець Залізо з келії вийшов. Чуб. І. 162. Когда говорится объ отцѣ или священникѣ, употребляется: пан-отець.
Подзюбатися, -баюся, -єшся, гл. Поклевать нѣкоторое время. Подзюбався горобець вишень та й полетів. Переносно о людяхъ: пощипать (ягодъ). Підіть у садок, порічків подзюбайтеся. Зміев. у.
Похапцем нар. Поспѣшно, торопливо. Похапцем звінчалися, щоб не розлучила нас пані. МВ. (О. 1862. III. 68).
Росплюскати, -каю, -єш, гл. 1) Расплескать. 2) = росплющити 2.