Верзиця, -ці, ж. Пустомеля. Верзи, верзице, покуль верзеться.
Відгороджувати, -джую, -єш, сов. в. відгородити, -джу, -диш, гл. Отгораживать, отгородить.
Дак сз. 1) Такъ, да, но. Вада б душа в рай, дак гріхи не пускають. Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться. «Куди ти, вовче, біжиш?» — «До вдови за поросям.»— «У неї ж одно.» — «Дак щоб не було й того.» 2) То, такъ. Оттогді то Варабаш, гетьман молодий, як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напився, дак у його і спать повалився. Не ти мені скажеш, дак мати: було б убогої не брати. Дівчино мол Переясловко, поцілуй же мене, моя ластовко! — Дак що ж, дак ну ж, дак поцілую, да у тую губоньку да золотую. «Колядуй, баране!» — «Не вмію, пане.» — Дак лізь у вікно!» — «Дак роги, пане!» 3) Дак же ні. Да нѣтъ же. 4) Як нема́, дак нема́. Нѣтъ какъ нѣтъ. А в неділеньку рано-пораненьку козочки як нема, дак нема.
Зато́чувати, -чую, -єш, сов. в. заточи́ти, -чу́, -чиш, гл. 1) Закатывать, закотить. Ой деж твої, Нечаєнку, кованії вози? Під містечком Берестечком заточені в лози. Заточи воза в клуню. 2) — в пику. Ударить по лицу, дать въ морду.
Збува́тися, -ва́юся, -єшся, сов. в. збу́тися, -дуся, -дешся, гл. 1) Избавляться, избавиться. Біда здибає легко, ти трудно її збутись. Збувся тато клопоту: жито змолотив і гроші пропив. 2) Сбываться, сбыться, исполняться, исполниться. Уже ся все те збуло, що визнано було. 3) Лишаться, лишиться. З добрим думцею князь високого стола додумається, а з лихим думцею і малого стола збудеться.
Зви́читися, -чуся, -чишся, гл. Пріучиться, привыкнуть. Щипне або штовхне стиха... та й сама почервоніє, як жар, — засоромиться. Поки ж тільки не звичилася; а як оговталась, обжилася, то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе. III. 41).
Простаченко, -ка, м. Сынъ простолюдина. І простаченко, і панич.
Теслярство, -ва, с. Плотничество.
Торжитися, -жуся, -жишся, гл. Торговаться. А хто ж торжився за корову?
Харити, -рю, -риш, гл. Чистить. Всі птиці харили кирничку, те й пані казали.