Зарі́жок, -жку, м. У кожевниковъ: при разрѣзываніи кожи поперечными кусками на семь кусковъ (начиная отъ хвоста) заріжок — послѣдній кусокъ, находящійся передъ рогами. Сумск. у. (Ефименко).

Затріпоті́ти, -почу́, -чеш, гл. Затрепетать. Стор. II. 172. Вона як жар почервоніє і затріпотить. Стор. МПр. 33. Квіточки затріпотіли. Г. Барв. 219.

Зга́мкати, -каю, -єш, гл. Дѣтск. Съѣсть, проглотить. І лиш гляди, то і влучає, щоб згамкати мене, як блин. Котл. Ен. V. 13.

Кимачисько, -ка и кимачи́ще, -ща, с. ув. отъ кимак.

Кобилячий, -а, -е. Кобылій. Вештаюсь, як кобиляча голова. Кобиляча голова дурніша за курячу. Ном. № 10234.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Постеління, -ня, с. Тюфякъ, перина. Вх. Уг. 262.

Смутитися, -чу́ся, -тишся, гл. Печалиться. Загубиш, то не смутись, знайдеш, то не веселись. Ном. № 5851. Чого тобі смутитись не знать чим? МВ. (О. 1862. III. 63).

Череп'я, -п'я, с. соб. Черенки. Радом. у. Ухопив миску.... да тоді в двері! так череп'я й розлетілось. Г. Барв. 203.

Шолудяй, -дя́я, м. = шолудивець. Як їдять та п'ють, так і кучерявчиком звуть, а поп'ють, поїдять — прощай шолудяй. Ном. № 2329.