Америка́нка, -ки, ж. 1) Американка. 2) Порода картофеля. МУЕ. І. 101.

Базікати, -каю, -єш, гл. Болтать, балагурить, калякать. Котл. Ен. ІІІ. 50. Годі не знать що базікать! Шевч. Проміж себе дещо базікають, мов вода на лотоках шумить. Кв.

Вавчар, -ра, м. Кличка стараго кота. Желех. Ой ти вавціру поганий! (говорится переносно и о человѣкѣ, совершающемъ проказы, наносящемъ ущербъ). Фр. Пp. 134.

Зменшувати, -шую, -єш, сов. в. зменши́ти, -шу́, -ши́ш, гл. Уменьшать, уменьшить. Не няли віри, що бачив сто вовків, так зменшував-зменшував, а далі ото каже — чув, мов, що щось шелеснуло. Ном. № 4356.

Назу́ти Cм. назувати.

Ополистий, -а, -е. 1) Плотный, толстый, широкій. Ополистий стіг наклали. Волч. у. 2) Вѣтвистый. Ополиста яка тополя. Кролев. у. Ополиста груша. Мнж. 188.

Пліндровина, -ни, ж. Разграбленное, разоренное, опустошенное мѣсто. На пустоші німецькій, на тім руйновищі, де хміль повився, по займані — пліндровині шляхецькій живе народ. К. Дз. 110.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Свіжіти, -жію, -єш, гл. Свѣжѣть.

Чужосторонній, -я, -є. Чужестранный. Роспитують чужосторонніх людей. МУЕ. І. 114. (Полт.).