Дружи́ти, -жу́, -жиш, гл. 1) Дружить. З москалем дружи, а камінь за пазухою держи. 2) Поступать по дружески. Другу дружи, а другого не гніви. 3) Женить или отдавать замужъ. Тому сина женити.... тому дочку дружити. 4) — собі. Брать въ жены. В тебе сини в царя служать, царівочку собі дружать, в царя дочку заручили та й додому пригостили. Ум. дружи́тоньки. Мої любі вечерниченьки! Вже ж бо мі на вас не ходитоньки, з панянками не дружитоньки.
Користувати, -тую, -єш и користуватися, -туюся, -єшся (в чого), гл. Пользоваться (чѣмъ). Як би ми вміли користувать з города, як німці. І благо тому чоловікові, которий користується з сього світла.
Кочережник, -ка, м. Мѣсто, гдѣ сталять кочерги, ухваты. Да ту (сорочку) із себе та в піч, да стали в кочережнику.
На́ра́з нар. Вдругъ, сразу. Хто нараз, буде зараз.
Поплакатися, -каюся, -єшся, гл. А за мною сиротою всі родичі плачуть. Плачся, плачся, мій родоньку, плачся, поплатися, а од мене нещасної повік не цурайся.
Руйновище, -ща, с. Развалины, мѣсто покрытое развалинами. Бо пустками вони (до́бра), руйновищем стояли. Оттим же то живе він у руїнах, в руйновищі, що люде подбігали.
Скровавити, -влю, -виш, гл. = скрівавити. Ой ти ж мужа, ой ти ж мужа, істребила, всі сінечки скровавила.
Стерчати, -чу́, -чи́ш, гл. = стирчати.
Чобіт, -бота, м. 1) Сапогъ. В чоботях ходить, а босі сліди знать. Панщанні та поєдинкові: що на єдній нозі капиця, а на другій чобіт. 2) мн. Свадебный обрядъ даренія женихомъ невѣстѣ сапогъ, совершаемый обыкновенно въ субботу. 3) мн. Родъ писанки. 4) удовів чобіт. Раст. Viola tricolor L. Ум. чобіто́к, чобіто́чок, чобото́нько, чоботець. Чобітки шкапові. Чобіточки роззули. Ув. чоботи́ще.
Штапний, -а, -е. 1) Красивый, пригожій.
2) Искусный.
