Дяк, -ка́, м. Дьячокъ. Прийшли попи — почитали, прийшли дяки — поспівали. Притаїлись попи й дяки, що папству служили і по панській неписьменну голоту дурили. Ум. дя́ченько. Ой мандрували два дяченьки з микільської школи.
Заїда́тися, -да́юся, -єшся, сов. в. заї́стися, -ї́мся, -ї́сися, гл. Грызться, кусать другъ друга. Бджоли заїдається. . 2) Ссориться, поссориться, поспорить. Заїлись із гетьманом пани — порубають. Заївся писарь з старшиною. 3) Сильно нападать, лаять (о собакѣ).
Затурготі́ти, -чу́, -ти́ш, гл. Застучать. Частенько було уночі затурготить у віконце.
Котях, -ха, м. = кізяк. Ґава зимою: «руб копіях!» І тому рада.
Ма́йстер, -тра, м. 1) Мастеръ. По роботі пізнати майстра. 2) Пѣвецъ (кобзарь, лірник), обучающій пѣнію отданнаго къ нему въ науку ученика. Вже того майстра нема, що я пристав, — умер.
Незлагідний, -а, -е. Неуживчивый, сварливый.
Прачкун, -на, м. Помощникъ прачки, занимающійся катаньемъ и глаженьемъ бѣлья.
Реберце, -ця, с. 1) Ум. отъ ребро. 2) мн. Родъ вышивки на сорочкѣ.
Скреготати, -чу́, -чеш, гл.
1) Скрежетать. Зубами скрегоче.
2) Стрекотать. Ой в лісі, лісі сова скрегоче. Оце мабуть дощ буде, що так скрегочуть жаби.
3) Болтать, скоро и много говорить. Скрегоче, мов сорока на вербі.
Школярство, -ва, с.
1) Школьничество.
2) соб. Школьники. То погань так верзла, школярство так брехало.