Буркувати, -ку́ю, -єш, гл.
1) Мостить (камнемъ). Зробив.... бурковану дорогу.
2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує.
Виплоджуватися, -джуюся, -єшся, сов. в. виплодитися, -джуся, -дишся, гл. Плодиться, выводиться, вывестись; рожаться, родиться. Де хто виплодився, туди й лине.
Закав'Я́дити, -дило, гл. безл. Затошнить. Гадяч. у.
Парахвіянин, -на, м. Прихожанинъ. Дяк собі читає, а парахвіяне, як звичайно, тим часом куняють.
Переміряти, -ряю, -єш, гл.
1) Перемѣрить. Хто не вірить, той хай собі перемірить.
2) Перемѣрять наново. Там мої слідки... переміряні будуть, там моє діло перероблене буде.
Понаходити, -джу, -диш, гл.
1) Найти, разыскать (во множествѣ).
2) Сойтись, прійти (о многихъ). З запорожжя понаходило таки чимало братчиків січовиків.
Починок, -нку, м. 1) Начало = почин. Віл щось почав був говорить, да судді річ його з починку перебили. 2) Нитки на веретенѣ, заполненномъ совершенно. Туілько дідова дочка одвернеться куди небудь, то бабина дочка вуізьме да й змотає починок із її веретена на своє: от у єї і буільший починок стане. 3) мн. Родъ вышивки на женской сорочкѣ. Ум. почи́ночок. Я раненько устаю, по два починочки попрядаю.
Тюрю меж., выраж. стукъ экипажа при ѣздѣ. Я з своїм дідом коли схочу то поїду: чи пізненько, чи раненько — тюрю, тюрю помаленьку.
Уленути, -ну, -неш, гл. = улетіти. Одчини мені оконечко, до я й улену.
Ціжби, -бів, ж. Сапоги. Тепер усе мі грайте! Чорні ціжби попраскали, червени мі дайте.
