Горо́донько, -ка, м. Ум. отъ горо́д.
Закови́зти, -зну, -неш, гл. 1) Застыть, окоченѣть. Такий п'яний, що де упав, там і заковиз. Так, як його корчило, бідного хлопця, перед смертю, — так вїн і заковиз. 2) Залечь, запасть. Кохання мабуть йому далеко у серці заковизло.
Запетлюва́тися, -лю́юся, -єшся, гл. 1) Завязаться петлей. 2) Переносно: закабалиться, наняться на тяжелую службу. Та це запетлювавсь на цілий рік.
Зоставатися, -таю́ся, -є́шся, сов. в. зостатися, -нуся, -нешся, гл. = зіставатися, зістатися. То був волом, а то не хочеш зостатися конем. — кого. Отставать, отстать отъ кого. Іди та не гайсь, щоб нас не зоставсь.
М'я́ти и мня́ти, -мну, -мнеш, гл. 1) Мять. Не терши, не мнявши, не їсти калача. Я не буду хустиноньки ні терти, ні мняти. 2) Бить. Лягла не клята, встала не мнята. 3) — шкури. Заниматься выдѣлкою кожъ. 4) Не рѣшаться, колебаться. Мне та й мне, — коли не продаси, то так і кажи.
Позносювати, сюю, -єш, гл. = позносити. Позносювали (снопи).
Посумнитися, мнюся, мни́шся, гл. Усумниться. Тільки прошу в тім не посумниться.
Рицарський, -а, -е. = лицарський.
Рятунок, -нку, м. Спасеніе. На тім світі пани рятунку не мають. Ах там молод козак потопає: просить він рятунку.
Сарана, -ни, ж. Саранча. Накочувала сарана.