Варівкий, -а, -е. 1) Нерѣшительный. Шух. І. 83. 2) Опасный, требующій осторожности, осмотрительный; сопряженный съ рискомъ. Робота коло машини варівка, —роби і бійся. Н. Вол. у.

Ворок, -ка, м. 1) Мѣшокъ. Питався лях: «Що ти постелив?» — Ворок. — «Чим ти вкрився?» — Воротом. — «Що ти поклав у голови?» — Ворок. — А він уліз у мішок, то постелився і вкрився й під головами, й під ногами, — то все один. Ном. № 1308. 2) Небольшой мѣшочекъ со скошенной нижней частью такъ что внизу только одинъ уголъ, — служить для отдавливанія творога. Ум. ворочок. Мнж. 177. Висів під полом у ворочку сир. Мнж. 81. Йде хазяйка у комору та й тягне чого небудь ворочок. О. 1862. І. 73.

Гру́да, -ди, ж. 1) Комокъ, кусокъ. За його не взяв би срібла хоч повную груду. Чуб. V. 935. Болѣе употребительно въ Ум. формѣ: гру́дка. (Cм.). 2) и груда́. Замерзшая комками земля, кочки, колоть. Мир. Пов. II. 41. На Семена-Юди (1-го сентября) боїться кінь груди. Ном. № 486. Пробила ніженьку на сухую груду. Грин. ІІІ. 159. 3) = Груд. Волынск.

Жа́лувати, -лую, -єш, гл. 1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. І. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. Чуб. V. 383. 2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам.... приняв усю вину на одного себе. К. ЧР. 411. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?... Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. МВ. ІІ. 81. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. Чуб. V. 182. 3) Относиться къ кому съ заботливостью, съ любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Макс. (1849), 113. Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. МВ. І. 7. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Рудч. Ск. II. 43. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Левиц. І. 61. Лихого нічого жалувати. Ном. № 3889. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Рудч. Ск. І. 13. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. МВ. ІІ. 100. 4) Жалѣть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Ном. № 4618. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Чуб. V. 767. Ганна грошей не жалувала. Левиц. І. 57.

Зжина́ти, -на́ю, -єш, сов. в. зжати, зіжну, -неш, гл. Сжинать, сжать. Зжав менший брат свою пшеницю. Стор. І. 22. Наш Господар рано встав, зо всіх полів жито зжав. Грин. III. 671.

Знітийник, -ка, м. — хлопський. Раст. Epilobium angustifolium. Лв. 98.

Паламарка, -ки, ж. Жена пономаря. Скажу Гальці й титарівні, скажу й паламарці. Чуб. III. 179.

Перебірчик, -ка, м. = перебірник. Як місяць перебірчик перебірає всіма зірками, після полюбить одну зірочку, так і парубок.

Рушно Cм. ручно.

Упадати, -даю, -єш, сов. в. упасти, упаду, -деш, гл. 1) Впадать, впасть, вливаться, влиться. Лише річка не вертає у гори землицев, тілько усе упадає до моря водицев. Гол. IV. 447. Сімсот річок і чотирі та й усі ж вони та й у Дніпро впали. Макс. — в сло́во. Вставлять свое слово въ разговоръ, вмѣшиваться въ разговоръ. Котрась моя дитина щаслива, — відповідає брат. — Е, ні, — впадає в слово багач, — ви всі щасливі. Гн. II. 28. О дорогѣ: направляться, направиться, пролегать, входить. Куди тая доріженька, куди вона впала: чи в темний луг, чи у поле? Мет. 97. 2) Вбѣгать, вбѣжать. Тогді вдовиченки в чужий двір впадали, шапки в руки знімали. Мет. 349. До світлиці хутко впала. Гол. І. 41. 3) Натыкаться, наткнуться, случайно встрѣтиться, напасть. Утікав перед вовком, а впав на ведмедя. Ном. № 1790. 4) Падать, упасть. Не так то і встати, як упасти. Ном. № 2194. Як тя баба в купель клала, на груди ті искра впала. Лукаш. 117. Впав перед ним на коліна. Рудч. Ск. I. 100. До Кішки Самійла прибував, у ноги впадає. АД. І. 216. упасти в тісну діру. Попасть въ трудныя обстоятельства. Ном. № 2223. — у гаразд. Достичь благосостоянія. Упав у гаразд, як муха в сметану. Посл. Ном. № 1643. — на коня. Вскочить на лошадь. Ном. № 11403. Упав Данило на коня і помчавсь, не оглядаючись. МВ. І. 156. вона йому впала в око. Онъ ее замѣтилъ, обратилъ на нее вниманіе. Вона мені й тоді ще в око впала, що яке то молоде й хороше, та нещасливе. Г. Барв. 12. 5) Опускаться, опуститься, сѣсть. Прилетіла пава, коло його впала. Мет. 103. 6) Убывать, убыть, спадать, спасть. На Миколая вода впадав. 7) Вваливаться, ввалиться. Три ночі не спала, — впали карі очі. Шевч. 558. 8) Только соверш. видъ? Наступить. Ось упав мені й сімнадцятий рік. Г. Барв. 82. Аж гульк — зіма впала. Шевч. Як упала зіма на Покрову, то лежала до самого Юрія. О. 1862. II. 59. Ніч упала. 9) — на що. Ослабѣвать, ослабѣть. Упав на ноги. упадає на силі. Обезсиливаетъ, ослабѣваетъ. Г. Барв. 113. 10) — коло ко́го. Заботливо ухаживать. Коло дитини так упадає. Чуб. Нехай би ти коло неї впадала, а не вона на староста літях коло вередливого дівчати. мн. І. 27. 11) Случаться, случиться, приходиться, придтись. Не знаєш, звідки на тебе лихо впаде. Посл. Упало нам у однієї баби ночувати. Мнж. 123. Упало йому знов ійти лісом. Мнж. 71. От приходе неділя, чи так празник який упав. Мнж. 91. Упало і їй ліпити молодим пиріжки. Мнж. 43. на моє сло́во впало. Вышло по моему, какъ я говорилъ. Так, як я казав, на моє слово впало. Лебед. у. 12) Доставаться, достаться, придтись. Впала йому велика худоба (родич умер багатирь). Г. Барв. 418. Взялисі (татарове) паювати: дівка впала парубкові, а тещенька зятенькові. Гол. Найшли троє яблук і всім по цілому впало. Ном. № 257. 13) Слѣдовать, приходиться, придтися, надлежать. Своєї частки, що упадала йому од його батька, не брав, — братові вже, чи невістці оддав. Грип. І. 287. На день упадає заробітку по півкарбованця. Держати ж тебе при собі на чужому хлібі не впадає. Г. Барв. 423. Біля гряниці не впада будувать світлиці. Ном. № 9761. Не впада діло сьогодні ткати. Конст. у. 14) Приличествовать. Не впадав москаля дядьком звати. Ном. № 850.