Заподі́яти, -ді́ю, -єш, гл. 1) Сдѣлать, причинить. Ні, ні, Господь не заподіє злого! Вівця! Що вона кому заподіє? — смерть собі. Наложить на себя руки. Сам собі смерть заподію. Смерть би собі заподіяв, як би гріха за те не було. 2) Подѣлать (колдовствомъ). Це їй так було заподіяно.
Корчування, -ня, с. Корчеваніе.
Моцьо́, -ця́, с. Дѣтск. = моня.
Поливальниця, -ці, ж.
1) Поливальщица.
2) Лейка.
Помлівати, -ва́ю, -єш, сов. в. помліти, млію, -єш, гл.
1) Обомлѣвать, обомлѣть. Моє серденько мліє, мліє, помліває. Болить животочок, все тіло помліло. Усі помліли: «Се він, — кажуть, — збожеволів».
2) Вспотѣть, обезсилѣть отъ жары. Буйволи на сонці помліли.
Послушничок, -чка, м. Ум. отъ послушник.
Сум, -му, м.
1) Печаль, грусть. Такий уже мене сум візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. Ой як мені сії суми пересумувати, ой як мені да свекорка батеньком назвати.
2) = сом (рыба).
Усердя, -дя, с. Усердіе. Тоді на його велике усердиє маю.
Халяндра, -ри, ж. Цыганскій танецъ. У вікон школярі співали, халяндри циганки скакали.
Шарконути, -ну, -неш, гл. Рѣзнуть косой. Як би гуртом забрали коси та шарконули всю кропиву.
