Брязнути, -ну, -неш, гл. Одн. в. отъ брязкати. 1) Зазвенѣть, звякнуть. Брязнули ключі од комори йдучи. Здорова була, дівчинонько! — як на струні брязнуло обік мене. Брязнув гаманом на стіл. Ось і у всі дзвони брязнули. 2) Упасть, ударяясь о земь. Горщик як брязне об піл. Мати зробилась як крейда біла, так і брязнула об землю. . На яку коняку не покладе руку, вона з усіх чотирьох і брязне. 3) Ударить. Брязнула невістку по зубах.
Клапач, -ча, м.
1) Прозвище собаки (съ большими ушами?).
2) Болтунъ.
3) Родъ кривого ножа. Ум. клапачик.
Криж, -жа, м. 1) Крестъ. Ой виступала Матір Вожая, на крижеві стала. Крижем. Крестообразно. Церква збудована крижем. То простягнеться крижем, то кулаком в груди себе стосує. крижем падати, крижем упадати. Падать какъ пластъ. Його мати старенькая крижем упадає. Оксана в двері: «Вбили! вбили!» Та й пада крижем. 2) Чаще мн. крижі. Крестецъ, поясница. Взяв дід бабу за крижі та попе по хижі. Летів ворон... сів у сірого коня на крижі, з крижа на спину, з спини на гриву. 3) Мѣра въ косую сажень. Ум. крижин. Виходить мі там золотий крижин, а під тим крыжом сам милий Господь.
Крижувати, -жую, -єш, гл.
1) Воздвигать кресты. На тій землі крижі крижують, ой там вони церков будують.
2) Распинать на крестѣ. Ой, Ісусе мій, Сусе крижований.
Луб, -бу и -ба, м. Лубъ, кора (съ липы и нѣкоторыхъ другихъ деревъ). Гроші сховані під дубом, накриті лубом. лубом стоя́ти. Быть твердымъ какъ лубокъ (объ одеждѣ, вообще о тканяхъ). Воно (одежа) лубом на нас і стоїть, аж тіло дере. дощ ллє як з луба. Дождь какъ изъ ведра. Ум. лубок, лубочок.
Оплета, -ти, ж. Плетенье, плетеная вещь.
Первопочин, -ну, м. Первое начало.
Трупкати, -каю, -єш, гл. О воронѣ: кричать. Гавран трупкат.
Усмак нар. Всласть, со вкусомъ.
Цупитися, -плюся, -пишся, гл. Тянуться, тащиться. Коняка.... цупиться у мене ззаду.
