Заклекота́ти, -чу́, -чеш и заклекоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. 1) Заклокотать. Щоб твоя́ й путь заклекоті́ла! Проклятіе, равняющееся пожеланію смерти. 2) Объ орлѣ: закричать. У святу неділю не сизі орли заклекотали, як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали. Заклекчи (орле) з-під хмари. 3) Заговорить (о шумномъ говорѣ толпы). «Обділяй мерщій!» заклекотіла мертвецька громада. Село закричало, заклекотало тисячею усяких голосів. Лев. Пов. 101.
Заня́вкати, -каю, -єш и занявча́ти, -чу́, -чи́ш, гл. Замяукать.
Княгиня, -ні, ж.
1) Княгиня, жена князя. У його жінка княгиня, з Волині ляшка.
2) Новобрачная. Ой вийди, мати, огляди, що тобі бояре привезли: привезли скриню й перину і молодую княгиню. Ні, молода княгине, не піду я до тебе на весілля.
3) Родъ весенняго хоровода съ пѣснями. Ум. княги́нечка, княги́нька, княже́йка. Засватав собі княгинечку. Жінка княгинька, а хата неметена. Яворові сінці, тесові стільці, а на тих стільцях красна княжейка.
Напроси́ти, -ся. Cм. напрошувати, -ся.
Перев'язкуватий, -а, -е. Съ перехватомъ по срединѣ (о посудѣ).
Подітися, -дінуся, -нешся, гл. Дѣваться, исчезнуть. Ой де пішла, де поділася Марусина мати. Десь ся подів рум'янець з мого личенька? Де Христос подівся? — На небо знявся.
Ринявець, -вця, м. Человѣкъ въ струпьяхъ, шелудяхъ.
Сторгуватися, -гуюся, -єшся, гл. Сторговаться.
Цісарський, -а, -е. 1) Австрійскій.
2) Императорскій. Цісарський стрілець.
Чапелинка, -ки, ж. ? Ой украв я, мати, да чапелинку.
