Вергання, -ня, с. Бросаніе, швыряніе. Г. Барв. 425.

Дівува́ти, -ву́ю, -єш, гл. Дѣвствовать, жить въ дѣвствѣ. Дідова дочка пішла заміж, а бабина і досі дівує та гордує. Рудч. Ск. II. 61.

Мозольо́ваний и мозольовий, -а, -е. Заработанный тяжелымъ трудомъ. Рудч. II. 173. Щирая праця мозольованая. Ном. № 9982.

Нахамаркати, -каю, -єш, гл. Прочесть невнятно.

Обрадіти, -ді́ю, -єш, гл. Обрадоваться. Обрадіє: тоді співає, всміхається, червоніє. МВ. ІІ. 97.

Підстригання, -ня, с. Подстриганіе, подстрижка.

Повід, -вода, м. Поводъ. Украдено в мене коня вороного і поводи з зеленого шовку. Чуб. V. 410. Ум. повідець.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Присотатися, -та́юся, -єшся, гл. 1) Привязаться, пристать. Ой присоталась до серденька туга, та й не може відчіпиться. Шейк. Бытъ Подолянъ. І. 59. 2) Придти, прибрести. Прошу не остаться на мою прозьбу до мене присотаться. Грин. II. 197.

Чоботарь, -ря, м. Сапожникъ. Мил. 27. Шух. І. 146. Шевч. 201. Ой мій батько чоботарь, черевички полатав. Н. п.