Батькувати, -ку́ю, -єш, гл.
1) Бранить, задѣвать бранью отца. Вона як подивилась, давай його батькувати: «Ти, каже, сякий-такий сину!..».
2) Быть отцемъ. Быть посаженнымъ отцемъ.
3) Быть начальникомъ; дѣйствовать въ качествѣ отца. Батьку козацький, славний лицаре! Доки тобі тута пустувати? Час пора йти на Вкраїну батькувати...
Заплі́шування, -ня, с. Заклиниваніе.
Личко́ваний, -а, -е. 1) Прикрашенный съ виду. Ви думаєте, у мене личкована капуста? Скрізь однакова, тугенька. 2) Шлифованный. Личкований камінь.
Майсте́рни́й, -а, -е. Мастерской; искусный, способный къ мастерству. Майстерна людина. Я майстерний до сього діла. Там у Рожеві народ усе майстерний.
Молодцюва́ти, -цюю, -єш, гл. Молодечествовать.
Моска́личок, -чка, м. Ум. отъ москаль.
Подина, -ни, ж. Низменная мѣстность, иногда заливаемая водой. Ой вийду я на могилу та погляну на подину: на подині вогонь горить, коло вогню турок сидить.
Пооживати, -ваємо, -єте, гл. Ожить (о многихъ). Всі і пооживали. Помазав ятлинята цілющою водою, вони і пооживали.
Пускатися, -каюся, -єшся, сов. в. пуститися, -щуся, -стишся, гл.
1) Пускаться, пуститься. Мідяні човна, золоті весла. Ой пустимо ж ся на тихий Дунай. Пустимось кіньми, як дрібен дощик. Два роки в речі не пускався. Не трать, куме, сили, пускайсь на дно.
2) Расти, вырасти. Червона рожа зацвіла; і треба ж, на біду, — край неї хміль пустився.
3) Только сов. в. Начать, стать; начаться. Пустився я йти, коли дощ. А тут уже й дітки пустилися. Породила Мотря за три роки трьох синів.
4) — на що. Итти, пойти, рѣшиться на что. Я не вірю, щоб Христя на таке пустилася.
5) — чого. Выпускать, выпустить изъ рукъ. Як припала до кухля, неначе її уста до його прикипіли, та поти всього не випила, — не пустилася. пуститися берега. Забросить все, ни о чемъ не заботиться, опуститься. Чи можно ж із таким чоловіком зорудувати? Пустився берега зовсім. А я теж пустилась берега. Де було перш чисто, — тепер сміття по коліна.
6) духу пускається хто. Испускаетъ духъ, умираетъ. Коні біжать, духу пускаються, а він все свариться: чого помалу їдеш?
Тирлиґач, -ча, м. Плохой музыкантъ, преимущественно скрипачъ.
