Грязю́ка, -ки, ж. Большая грязь. На дворі грязюка та холод. Левиц. І. 74.

Дихави́чний, -а, -е. 1) Удушливый, страдающій одышкой. Дихавичний чоловік. НВолын. 2) Больной запаломъ (о лошади). Дихавична конячка. Н. Вол. у.

Кінчити, -ся. Cм. кінчати, -ся.

Підрізувати, -зую, -єш, сов. в. підрізати, -жу, -жеш, гл. 1) Подрѣзывать, подрѣзать. Підрізав поли він чимало. Гліб. 2) Вырѣзывать, вырѣзать соты въ ульѣ. От раз підрізав він вулика. Мнж. 100. Зблизивсь і Спас. Треба підрізувати мед. Г. Барв. 148.

Понасіювати, -сіюю, -єш, гл. = понасівати. Се все понасажував, понасіював дідусь. О. 1862. VIII. 15.

Пообв'язувати, -зую, -єш, гл. Обвязать (во множествѣ).

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Сорока, -ки, ж. 1) пт. сорока. Сорока білобока. Рудч. Ск. І. 135. 2) Родъ дѣтской игры. Ив. 38. 3) Въ свадебномъ обрядѣ: а) соро́ку скакати. Танцевать по лавкамъ. Когда вносятъ изъ комори сорочку новобрачной, то, завѣся иконы, всѣ присутствующіе, предводимые старшимъ дружком, держащимъ въ рукахъ сорочку, танцуютъ, съ соотвѣтствующими пѣснями, по лавкамъ и скамьямъ вокругъ стола и всей хаты, обходя ее трижды въ сторону, противоположную движенію солнца. Черниг. г. МУЕ. III. 152. б) водити соро́ки = ходити перезвою. МУЕ. III. 154.

Тирша, -ші, ж. = з'їди. Тиршу (з сіна), те, що не їсть маржина, загрібають і стелять під ківні корови, а звідси скидають у гній. Шух. І. 172.

Тюхтій, -тія, м. Увалень, тяжелый на подъемъ.