Брині́ти и брені́ти, -ню, -ниш, гл. 1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Полотно міцне, аж бринить. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки не бриніть рано. Бо му комарь в ухо бренить. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. 4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. 5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. 6) 1 и 2-е л.: бриніє, -єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ моросить. 7) в голові йому вже добре бренить. У него уже порядочно шумить въ головѣ.
Вибух, -ху, м. Взрывъ; изверженіе. За вибухом сліпого фанатизму я чую спів.
Дак сз. 1) Такъ, да, но. Вада б душа в рай, дак гріхи не пускають. Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться. «Куди ти, вовче, біжиш?» — «До вдови за поросям.»— «У неї ж одно.» — «Дак щоб не було й того.» 2) То, такъ. Оттогді то Варабаш, гетьман молодий, як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напився, дак у його і спать повалився. Не ти мені скажеш, дак мати: було б убогої не брати. Дівчино мол Переясловко, поцілуй же мене, моя ластовко! — Дак що ж, дак ну ж, дак поцілую, да у тую губоньку да золотую. «Колядуй, баране!» — «Не вмію, пане.» — Дак лізь у вікно!» — «Дак роги, пане!» 3) Дак же ні. Да нѣтъ же. 4) Як нема́, дак нема́. Нѣтъ какъ нѣтъ. А в неділеньку рано-пораненьку козочки як нема, дак нема.
Загніти́ти, -ся. Cм. загнічувати, -ся.
Змизкати, -каю, -єш, гл. Истаскать, истрепать. Тобі хоч яку гарну одежу дай, то зараз змизкаєш.
На́дто нар. 1) Слишкомъ, излишне, слишкомъ много, черезчуръ. Люде надто вже стали грішні. Їден надто має, а другий нічого. Надто знай, да ще питай. 2) Сверхъ того, къ тому-же; особенно. А надто вам росказать би, як козак чорнявий під вербою над водою, обнявшись, сумує. А за лихо... та цур йому! Хто його не знає!.. А надто той, що дивиться на людей душею. 3) Еще больше. І наказав їм, щоб нікому не говорили. Що ж більше він наказував, то надто більше вони проповідували. Я його прошу: мовчи; а він надто голосить.
Привертатися, -та́юся, -єшся, сов. в. приверну́тися, -ну́ся, -нешся, гл.
1) Поворачиваться, поворотиться къ чему, склоняться, склониться въ чему. Береза росте, розростається, лист до листонька привертається.
2) Возвращаться, возвратиться. Нехай додому не вертається. Як же вона привернеться, то-то ж вона лиха набереться.
3) Склоняться, склониться къ чему, кому, чувствовать, почувствовать склонность, влеченіе. Не привертається і не пригортається моє серце до його.
Притоптувати, -тую, -єш, сов. в. притоптати, -пчу, -чеш, гл. 1) Притаптывать, притоптать. Барвінок хрещатий притоптаний коло тину засихає-в'яне. Поховала, загребала, ще й ногою притоптала. 2) Придавливать, придавить, нажимать, надавливать, надавить. Чоловікам на лопату Бог сили наклав та ще й притоптав, а жінкам на вила та й то струсив. Притоптувать тим ножем огник і примовлять тричі.
Спамятати, -та́ю, -єш, гл. Вспомнить. Не спам'ятаю коли саме це діялось.
Тіменний, -а, -е. = тямущий = тімашний. Він до пісень тіменний. Ой ти тіменний.
