Бунчуковий, -а, -е. 1) Относящійся къ бунчуку.
2) — товариш. Почетное званіе, которымъ сначала украинскіе гетманы награждали сыновей генеральной старшини и полковниковъ, а позже, съ половины XVIII в., это званіе стали получать, при выходѣ въ отставку, полковники и чины полковой старшини. б. товариші сопровождали гетмана въ походѣ, находясь під його бунчуком. Иногда сокращенно, безъ существительнаго: Бувають військові, значкові, і сотники, і бунчукові.
Зверзти́, -зу́, -зе́ш, гл. Сказать чепуху, смолоть. Приїхали з борозни та чорзна-що й зверзли.
Полетіти, -лечу́, -ти́ш, гл. Полетѣть. Полетів голуб та й сів у житі.
Попідсікати, -ка́ю, -єш, гл. Подсѣчь (во множествѣ).
Пряха, -хи, ж. Прядильница. І швачка, і прачка, і пряха. Моя мати пряха. Ум. пряшечка. Моя дочко, моя пряшечко, пряди на рушники.
Рохкання, -ня, с. Хрюканіе. Свиняче рохкання чути.
Сердзевий, -а, -е. = червоний.
Трапок 2, -пка, м. Слѣдъ, тропа, дорога. Взяти трапок.
Туго нар. Туго. Дитина сповита, та й не туго й новенькою свитиною вкрита. Ум. тугенько, тугесенько. Сідлай мене тугенько.
Упасти 2 Cм. упасати.
