Злучення, -ня, с. Соединеніе. Злучення України з Москвою. Левиц. І. (Правда, 1868, 448).

Кирпатий, -а, -е. Курносый. Перехрести ніс, щоб великій ріс, а то кирпатий. Ном. № 5447., Ум. кирпатенький. Моя (дівчина) он бач русява, що трошки кирпатенька. Кв. І. 15.

Лиза́ти, -жу́, -жеш, [p]одн. в.[/p] лизну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Лизать, лизнуть. Собаки лизали рани його. Єв. Л. XVI. 21. Дано тобі кісточку: хоч лижи, хоч на далі бережи. Ном. № 12146. лизати губи (собі). Облизываться въ предвкушеніи чего-либо пріятнаго или въ желаніи его получить. Стриба Рябко, вертить хвостом, неначе помелом, і знай дурненький скалить зуби та лиже губи: «Уже ж бач», дума він... «Мабуть сам пан звелів оддать Рябку печене і що зосталося варене». Г.-Арт. Въ переносномъ смыслѣ — хотѣть чего-либо пріятнаго, но еще не имѣть возможности получить. У Макаровскаго описывается на свадьбѣ красивый парубокъ, лихой танцоръ, всѣхъ удивившій своей ловкостью: «Що за удаль, що за сила!» парубки казали, і дівчата тишкувались і губки лизали. Мкр. Н. 30. лизати губи до ко́го. За кѣмъ ухаживать, зариться на кого. Лизав до молодої губки, буркотав як голуб до голубки. К. МБ. X. 3. лиза́ти гу́би (кому́). Надоѣдать съ поцѣлуями. Не тоді мені лижи губи, як солодкі, тоді мені лижи, як гіркі. Ном. № 2315. лиза́ти халя́ву, чо́боти (кому́). Пресмыкаться предъ кѣмъ, унижаться. У Ірода таки самого і у порогу й за порогом стояли ликтори. А царь лизав у ликтора халяву. Шевч. 637. лизнув шилом патоки. Ничего не получилъ, ничего не достигъ. Ном. № 1814. бодай тебе чорт лизнув! Чортъ бы тебя взялъ! Оттут тебе лизне і чорт! Котл. Ен. як віл лизнув! Исчезло. Ном. № 1894. Нехай тебе лизень лизне. Cм. лизень. не дам тобі й лизнути! И попробовать не дамъ. Не діждеш, щоб я тобі й лизнути дав! Ні, сам поїм усе. Кв.

Начальникувати, -кую, -єш, гл. Начальствовать. Харьк. у.

Неклан, -на, м. Сказочный эпитетъ борова: кабан-некла́н. Рудч. Ск. II. 2. Испорченное вмѣсто іклан, т. е. имѣющій большіе ікла (клыки).

Пообтирати, -ра́ю, -єш, гл. Обтереть (во множествѣ). Пообтирай чоботи. Черниг. у.

Поринати, -на́ю, -єш, гл. Нырять. Мнж. 141. На ставі пишно лебідь плив, а гуси сірії край його поринали. Греб. 362. Любо місяцю з зорями в воду поринати. К. Досв. 90.

Пришники мн. Выпряденные изъ одной кужелі нитки вмѣстѣ съ веретенами, на которыхъ онѣ намотаны. Шух. І. 149.

Прісний 2, -а, -е. 1) Прѣсный. 2) Въ сказкахъ: чужой, посторонній. Царь... сховався під ліжко. Прилітає змій, ввійшов в палац: «Фе, фе! прісна кість смердить!» — Та де там тобі, — каже панна, — тут прісна кість узялась? Сюди прісного чоловіка і ворон кости не занесе. Чуб. II. 209.

Терен 1, -рну, м. Раст. Prunus spinosa L. тернъ, терновникъ. Плаче козак: шляхи биті заросли тернами. Шевч. Блищали чорні як терен очі. Левиц. І. 133. Ум. теренець, терено́к, тернок, терночок.