Брязнути, -ну, -неш, гл. Одн. в. отъ брязкати. 1) Зазвенѣть, звякнуть. Брязнули ключі од комори йдучи. Здорова була, дівчинонько! — як на струні брязнуло обік мене. Брязнув гаманом на стіл. Ось і у всі дзвони брязнули. 2) Упасть, ударяясь о земь. Горщик як брязне об піл. Мати зробилась як крейда біла, так і брязнула об землю. . На яку коняку не покладе руку, вона з усіх чотирьох і брязне. 3) Ударить. Брязнула невістку по зубах.
Греча́ник, -ка, м. 1) Родъ хлѣба изъ гречневой муки. Невістки напекли гречаників. 2) Въ загадкѣ: человѣкъ. 3) Названіе пѣсни. Почали співати «Гриця» потім «Бурлаку», «Чоботи» і «Гречаники».
Йочати, -чу́, -чи́ш, гл. = йойчати.
Качуляти, -ля́ю, -єш, гл. Ковылять. Будемо ся качуляти із хор на долини.
Лисови́н, -на, м. Самецъ лисицы. Ум. лисови́нчик.
Опушка, -ки, ж. Мѣховая обшивка. А у ляха вершок низький, широкі опушки.
Подоїти, -дою́, -їш, гл. Подоить. Іди, корови дій, що від батька нагнала. — Я ті подою, що в тебе застала.
Поєзуїтити, -ї́чу, -тиш, гл. Сдѣлать подобнымъ іезуиту. Поєзуїчене шляхетство.
Спузарь, -ря, м. Одинъ изъ пастуховъ въ гуцульской полонині, на обязанности котораго лежитъ ношеніе воды, дровъ и топка, — послѣдняя обязанность обусловливаетъ то, что онъ всегда испачканъ золой (спузом), отъ чего и получилъ свое названіе.
Худина, -ни, ж. Худоба, также: худое, тощее животное. Худину таку купив, що лиш шкіра та кости, а орати чим?
