Дарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Вола дарують без ярма. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Царівну оддав, щастям дарував. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. 5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Бери гроші, аби дарував душею.
Дяконе́нчиха, -хи, ж. Жена сына діакона.
Ільнування, -ня, с. = льнування.
Мітець и пр. = митець и пр.
Пастушок, -шка, м.
1) Ум. отъ пастух.
2) = пасту́шка 2.
Паучиня, -ня, с. = павутиння.
Пуття, -тя, с. Первоначально: путь, дорога, но употребл, лишь въ переноси, значеніи: толкъ, прокъ. Молоді хазяї, думає, — чому й на пуття не навести. Не буде з його пуття. Не буде вже їм ні пуття, ні добра. Без пуття. Безъ толку, безъ смысла. Все робить без пуття.
Ставня, -ні, ж. Колья, которыми обставляютъ въ погребахъ стѣны, чтобы земля не сыпалась.
Чубогрійка, -ки, ж. = лобогрійка.
Щакати, -ка́ю, -єш, гл. Раскалывать (дерево). Не рубай, не щакай зеленого дуба.
