Виговорювати, -рюю, -єш, сов. в. виговорити, -рю, -риш, гл.
1) Выговаривать, выговорить, упрекать, упрекнуть. Шкадронний і давай йому виговорювать: за що се, діду, ти мене цураєшся? Звісно, я йому виговорю, що вони голі, на відданню, а ти їм нічого не придбав.
2) Высказывать, высказать. Що говорять, то й виговорять.
3) Заговаривать, заговорить (о знахарскомъ заговорѣ). Виговорити.... рабу Божому (уроки).
4) Выговаривать, выговорить, включить въ договоръ, въ условіе. Cм. виговоряти.
Давнене́зний, -а, -е. Чрезвычайно старый; очень древній. То давненезний дід.
Значити I, -чу, -чиш, гл. Значить, означать. Що значить, що ти лучче за мене вдариш?
Кавратити, -рачу, -тиш, гл. Смущать, смутьянить, возбуждать людей. Нічого не робе, та ще й усіма кавратить.
Ламанці, -ців, мн. = шулики 1.
Спідсподу нар. Снизу, со дна.
Усунути, -ся. Cм. усувати, -ся.
Филозоф, -фа, м. 1) Философъ. По їх січовому розуму ніщо на світі не стоїть ні радости, ні печалі: филозофи вражі діти! 2) Ученикъ предпослѣдняго класса духовной семинаріи. Филозоф! а кобили в хамут не вміє запрягти.
Чеснота, -ти, ж. Добродѣтель. Тихі чесноти без розголосу і пихи приваблювали мене.
Ширяти, -ряю, -єш, гл.
1) Парить, рѣять. Орлом сизокрилим літає, ширяє, аж небо блакитне широкими б'є.
2) Тыкать, пырять. А він ширяє ціпком по дверіх, — сліпий, бач, то й пробує поперед себе.
