Виговорювати, -рюю, -єш, сов. в. виговорити, -рю, -риш, гл.
1) Выговаривать, выговорить, упрекать, упрекнуть. Шкадронний і давай йому виговорювать: за що се, діду, ти мене цураєшся? Звісно, я йому виговорю, що вони голі, на відданню, а ти їм нічого не придбав.
2) Высказывать, высказать. Що говорять, то й виговорять.
3) Заговаривать, заговорить (о знахарскомъ заговорѣ). Виговорити.... рабу Божому (уроки).
4) Выговаривать, выговорить, включить въ договоръ, въ условіе. Cм. виговоряти.
Докоря́тися, -ря́юся, -єшся, гл. = докоряти. Тепер докоряється, що не роблю нічого.
Заквили́ти, -лю́, -лиш, гл. Жалобно застонать, заплакать. Заквилило два. соколоньки, на воротях сидячи. Заквилить дитятко, схилиться до його Маруся гойдати.
Кончити, -ся = кінчити, -ся. конюх, -ха,, м. Конюхъ. Я конюха ж люблю, за конюха не піду: конюх коні ганяє, він гноєм воняє.
Ля́лько, -ка, с. Зрачекъ въ глазу.
Натоптуваний, -а, -е. 1) Плотно набитый.
2) Плотный, крѣпкій; о человѣкѣ: толстый, плотный. Малий дуб, та натоптуваний. Товста натоптувана жінка.
Підбіг, -га, м. Насѣк. Bombyx rubi. (гусеница).
Поводатарь, поводатирь, -ря, м. = поводарь. Поки я з вами, то буду вашим поводатарем. Сліпий лучче ходить, як поводатирь водить.
Подужати Cм. подужувати.
Розмахувати, -хую, -єш, сов. в. розмаха́ти, -ха́ю, -єш, гл. 1) Размахивать, размахать, махая раскачать. Еней чим дуж спис розмахав. Розмахував руками. Стануть палить степи: вийде чоловік у поле, викреше огню, положить його у соломяний віхоть, розмахи гарненько да й кине. 2) Развѣвать, развѣять, распустить по вѣтру. Над моїми воротами чорненькая хмара.... А я тую чорну хмару пером розмахаю. Попіл вітром розмахало. Вітер по полю слова розмахав.
