Говорити, -рю, -риш, гл. 1) Говорить. Говорив би, та рот замазаний, — нельзя ничего говорить. Говорить богато, та все чорт зна що. Говорить — як у рот кладе — такъ понятно. Говорить — як з письма бере, — такъ умно и складно. Говорить — як неживий, як спить, як три дні хліба не їв, — такъ вяло. Говорить, як з бочки, — грубымъ басомъ. 2) Разговаривать. Та про волю нишком в полі з вітрами говорять. Чом до мене не говориш, моє миле серце?
Здрі́ти, -рю, -риш, гл. 1) Видѣть. Не здрів нічого пред собою. 2) = скліти. Сиди тут та здрій (склій).
Кітловина, -ни, ж. Котловина? Воли (в полонинах) пасуться низом жолобами-долинами поміж двома горбами та кітловиною.
Ма́монька и мамочка, -ки, ж. Ум. отъ мама.
Обкопуватися, -пуюся, -єшся, сов. в. обкопатися, -паюся, -єшся, гл. Окапываться, окопаться.
Позірка, -ки, ж. Вниманіе, наблюденіе. позірку мати = позір дати.
Порозволікатися, -каємося, -єтеся, гл. Разбрестись. Порозволікались люде.
Пушечка, -ки, ж. Ум. отъ пушка.
Слухання, -ня, с.
1) Слушаніе.
2) Повиновеніе.
Схиляти, -ля́ю, -єш, сов. в. схилити, -лю, -лиш, гл. Склонять, склонить, наклонять, наклонить. А сам схилив головоньку, сльози проливає.
