Війт, -та, м.
1) Въ старой Украинѣ глава городского общества и предсѣдатель коллегіи судей въ старомъ украинскомъ городскомъ судѣ. Молодець же нашого міщанського роду, син нашого війта. Чия справа? — Війтова. — А хто судить? — Війт.
2) Сельскій староста, сельскій старшина. Вже наш війт не буде більше ходити під вікнами та ззивати людей на панщину. Тут десяцькі, соцькі, війти до мене пристали, що я з другого повіту, а паперу в мене нема.
Вухатий, -а, -е. Съ большими ушами, длинноухій.
Голя́р, -ра́, м. = Голій.
Гре́бло́, -ла́, с. 1) = Греблиця. 2) Орудіе на подобіе грабель (вмѣсто зубцевъ дощечка шириною въ вершокъ), употребляемое для сгребанія соли въ лиманахъ.
Ду́рнас, -са, м. = дурбас.
Зодягати, -га́ю, -єш, сов. в. зодягти, -гну, -неш, гл. Одѣвать, одѣть. Та свої скринечки наповняю, та своїх діточок зодягаю. І не зодіг його з мого достатку.
Піхати, -хаю, -єш, гл. Толочь (просо), валять (сукно).
Прошитє, -тя, с. Родъ вышивки.
Розвезти Cм. розвозити.
Урікати, -каю, -єш, сов. в. уректи, -речу, -чеш и урікнути, -кну, -неш, гл.
1) Укорять, укорить. Ніхто мене ні в чім не урікне.
2) Сглаживать, сглазить (человѣка). Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало. Врече тебе й косу твою. Той нашу бджолу урече. Щоб не врекли вражі люде моєї краси.
