Бентежити, -жу, -жиш, гл. 1) Смущать, обезкураживать, сбивать съ толку. 2) Тревожить, волновать. По світах свою силу показувать, людей дивувать та людський спокій бентежить. Грин. І. 193. І нас новий бентежить Наливай. К. ПС. 31. 3) Ругать, срамить, безчестить; покрывать срамомъ, безчестьемъ. Я гетьманом двадцять літ.... і я — тепер нікчемний дід — коверзував би ще про зраду? Глянь, що не вимудрує зло? На що мені бентежить славу? Греб. 329.

Вітрюга, -ги, м. Очень сильный вѣтеръ. Лебед. у.

Канал, -лу, м. Каналъ. Желех. Вся (країна) обсажена садами, виноградом і лісами, вся облита ріками й каналами, з багатими городами й селами. Левиц. Пов. 175. Од послали ж його у сібірну роботу, ще й канали копати. Грин. III. 596.

Обмітати, -та́ю, -єш, сов. в. обмести, -мету, -те́ш, гл. Обметать, обместь. І криниченьку обрубить, і василечком обмете. Чуб. ІІІ. 150. Візьми вінок та обмети біля хати. Харьк.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Поцмокати, -каю, -єш, гл. Почмокать. Поцмокав губами. Харьк. у.

Присадистий, -а, -е. Низкій и толстый, коротконогій. Присадистий кінь. Н. Вол. у.

Ржанець, -нцю, с. раст. Phleum patense L. ЗЮЗО. I. 131.

Тиркута, -ти, тиркушка, -ки, ж. пт. Glareola melanobera. Драг. 6. Шейк.

Хвилити, -ся, -лю, -ся, -лиш, -ся, гл. = хвилювати, -ся.