Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Запили́ти Cм. запилювати.
Кашоварський, -а, -е. Принадлежащій кашевару.
Ліско́вий, -а, -е. Изъ орѣшника. Вирізав ліскову палічку. Лісковий оріх. Загорожу курінь лісковий.
Навдивови́жу нар. На удивленіе. Мені навдивовижу, як ще його козаки слухають.
Невтомливий, -а, -е. = невтомний. Наче благодать Божа допомагає невтомлива, невсипуща.
Попокланятися, -няюся, -єшся, гл. Покланяться много. Так вона мені попокланялась, попопросила мене.
Просеред, -ду, м. «Песчаная коса у берега и среди Днѣпра».
Пуцьверінок, -нка, м. 1) Неоперившійся птенецъ. г. Вона драла по гніздах пуцьверінків. 2) Маленькій ребенокъ. О, пуцьверинку Купидоне!
Узяток, -тку, м. 1) Пожива, добыча. Де попам, або музикам не було взятку. 2) Сборъ меда и воску у пчелъ. Вже гречки цвітуть — буде добрий взяток.
