Жи́вність, -ности, ж. Пища, продовольствіе, припасы. Мкр. Н. 31. Як полетів старий сокіл на чужу україну живности доставати. КС. 1882. XII. 493.

Завдава́ти, -даю́, -єш, сов. в. завда́ти, -да́м, -даси́, гл. 1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13. 2) Задавать, задать (урокъ). О. 1862. І. 54. 3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. Рудч. Ск. II. 106. З дочкою ліг спати, завдав сипа у лакеї. Шевч. 349. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродане? Чуб. V. 744. 4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. Мет. 213. На вічну каторгу завдав. Макс. 1849, 91. Семена Палія на Сібір завдав. Макс. 1849, 88. Далеко десь були вони завдаті. МВ. ІІ. 34. 5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вредъ, сдѣлать что-либо непріятное, — въ слѣдующихъ выраженіяхъ: — жа́лю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. Макс. 1849, № 22. — жа́ху, страх, стра́ху. Наводить страхъ, устрашать. Щоб більше жалу їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. Гліб. А буде нашу тисячу шати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх завдавати. Макс. 1849, 89. — му́ки. Причинять страданія. Не завдавай мені молодому смертельної муки. Мет. 210. — парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су. Задать трепку, отколотить. Ном. № 3860 — 3862. Завдавши носу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. Стор. МПр. 27. — сорома́. Пристыдить. Світилка-шпильки при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! Грин. III. 486. — ту́ги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. Чуб. V. 55. 6) — брехню́, непра́вду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. К. Іов. 74. 7) — ду́мки. Заставить думать, безпокоиться. Я боржій тима додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. Г. Барв. 221. 8) — ду́рня. Ставить въ глупое положеніе, выставлять дуракомъ. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб. Ком. І. 55.

Козачина, -ни, ж. 1) Молодой человѣкъ, молодець. 2) Казакинъ. Мати хотіла одягти його в козачину, в нові крамні штанці. Левиц. І. 245.

Колись нар. 1) Когда-то, нѣкогда, прежде. Буж колись шляхетчина. Шевч. Колись і ти був в такій неволі, як ми тепера. Макс. Щоб народ дививсь та не забував, як колись за батьків та за дідів діялось. К. ЧР. 2) Когда-нибудь. Нароблять вони колись нам до сто чортів лиха. Стор. 3) Какъто разъ. Колись прихожу, а він такий гнівний.

Перем'яшкурити, -рю, -риш, гл. Перемять.

Повінути, -ну́, -не́ш, гл. Повѣять. Повінь, вітроньку, в ту сторононьку, где мій милий пробував. Чуб. V. 1204. Вітрець повіне, то колоски так і крешуть, як у кресиво. Г. Барв. 147. Як із низу тихий вітер повіне, вся ваша жидівська сторожа погине. ЗОЮР. І. 60.

Повтомляти, -ля́ю, -єш, гл. Утомить (многихъ).

Понакришувати, -шую, -єш, гл. Накрошить.

Примішуватися, -шуюся, -єшся, сов. в. примішатися, -шаюся, -єшся, гл. Вмѣшиваться, вмѣшаться, быть причастнымъ. Цей не причетний до нас, не примішується до нас, ходить особе. Верхнеднѣпр. у.

Треножити, -жу, -жиш, гл. Спутать три ноги веревкой (у коня). Щоб не втікла коняка, треба її трепожити.