Безмовий, -а, -е. Нѣмой. Син його, недоросток безмовий.
Белькот, -ту, м. Болтовня, лепетъ.
Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Гаць-го-га! меж. Восклицаніе, натравливающее собакъ, то же, что и кусі.
Зане́хтувати, -тую, -єш, гл. = занехаяти.
Понаврочувати, -чую, -єш, гл. То-же, что и наврочити, но во множествѣ.
Потомок, -мка, м.
1) Потомокъ. Пан вибрав собі до двору двох хлопців, потомків старих козаків.
2) соб. Потомство. Свій потомок поучу. У нас у селі захворав, на холеру батько, мати і увесь їх потомок (діти й онуки).
Серпанок, -нку, м. 1) Кисея. Сонце вже піднялось геть-то, так дим — унизу поміж деревом синій, а вгорі наче золотий серпанок. Піднялась роса і як серпанком вкрила степ. Серпанків вісім на намітки. 2) Покрывало на голову у замужней женщины. Ум. серпаночок. Серпаночок од дрібних слізочок та ніколи не висихає.
Табунський, -а, -е. Находящійся въ табунѣ. Що ти брикаєш, як табунська кобила?
Храбруватися, -руюся, -єшся, гл. = храбрувати. Ентел там сильно храбрувався.
