Заклика́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. закли́кати, -чу, -чеш, гл. 1) Приглашать, пригласить, зазывать, зазвать. На хліб, на сіль людей закликають. Я шавлію пересію, руту перстачу, — кого люблю та кохаю, — до себе закличу. Як у лісі була хата, то вона боялась сама ночувати і пішла в село, щоб закликати дівчат. 2) Произносить, произнести божбу, клятву, обѣтъ. Крім постів, уставлених церквою, закличе собі гуцул по перебутій хоробі або з иншої нагоди осібну божку (піст) в скоромний день.
Колонія, -нії, ж. Колонія. Він по німецьких колоніях у наймах жив. Біля Москви хотіли нашкодить усім німцям, — ціла б то їх колонія завелось там.
Муркотій, -тія́, м. Ворчунъ.
Наряджа́тися, -джа́юся, -єшся, сов. в. наряди́тися, -джу́ся, -дишся, гл. 1) Наряжаться, нарядиться. Умилася, причепурилась і як в неділю нарядилась. 2) Приготовляться, приготовиться. Гуслі гудуть, до двору йдуть: та наряжайся, Марусю, бо возьмуть тебе.
Пірвати, -рву, -веш, гл.
1) Порвать, разорвать.
2) Схватить.
Погукнути Cм. погукувати.
Сміятоньки, -ся, гл. ум. отъ сміятися. Не з мене ся сміятоньки, не з мене ся кпити.
Укладувати, -дую, -єш, гл. = укладати.
Хвощ, -ща, м. Раст. = хвоїщ а). б) — зі́мній = хвоїщ б).
Щедро нар. Щедро; въ изобиліи.
