Волочити, -чу, -чиш, гл.
1) Тащить, тянуть, влачить, волочить. Волочать трупи ланцюгами. Копиці волочив.
2) Бить, таща. Хто пив, а мене волочать.
3) Бороновать (послѣ посѣва). Посіяв і волочить. Удівонька пшениченьку сіє, посіявши, стала волочити.
Ворітонька, -ньок, мн. ум. отъ ворота.
Задіва́тися, -ва́юся, -єшся, сов. в. заді́тися, -нуся, -нешся, гл. 1) Вдѣваться, вдѣться. 2) Дѣваться, дѣться; пропасть, исчезнуть.
Запропада́ти, -да́ю, -єш, сов. в. запропа́сти, -паду́, -де́ш, гл. Совершенно пропадать, пропасть. Бодай тії гуси марно запропали.
Кендюховий, -а, -е. Относящійся къ желудку.
Летя́жний, -а, -е. = нетяжний.
Панікадило, -ла, с. = паникадило.
Повиснути, -ну, -неш, гл. Повиснуть; повѣситься. Маруся так і повисла йому на шию. Чи вмреш, чи повиснеш — раз мати вродила.
Пробу меж. = пробі. Нептун дочувсь в скляних будинках, що пробу закричав Еней.
Тмити, тмлю, тмиш, гл. Затемнять, дѣлать темнымъ.