Баранчук, -ка, м. = баранець 1. Желех. Въ нѣкоторыхъ пѣсняхъ употребляется какъ припѣвъ: Гоп, чук, баранчук, а на боці дудка! Кедь би мені не миленька, не був би я тутка. Гол. IV. 512.

Гоя меж. = Гей, ой. Гоя, гоя, всяка дівка моя! Чуб. І. 80. Гоя, гоя, гоя! що зо мною, що я? Шевч. 281.

Дво́рка, -ки, ж. = Двірка. Гол. IV. 467. Їден чобіт на обцасі, а другий на корку; а хто хоче біду знати, най ся візьме дворку. Ой чи дворка, чи не дворка, аби в дворі була, уже ж вона, пане брате, робити забула. Чуб. V. 1067.

Наяложувати, -жую, -єш, сов. в. наялозити, -ложу, -зиш, гл. Жирно намазывать, намазать, насаливать, насалить.

Пообмовляти, -ля́ю, -єш, гл. Оклеветать (многихъ).

Поперебріхувати, -хую, -єш, гл. Переврать (многое). Вона зроду не скаже так, як чула од людей, а все поперебріхує. Харьк. у.

Приголовач, -ча, м. 1) Изголовье; у грудного ребенка: свернутая пеленка, подкладываемая ему подъ голову, напр. во время купанья. 2) Въ гробу: доски въ изголовьи и ногахъ, соединяющія боковыя длинныя доски. Н. Вол. у. У труні два приголовачі. Черк. у. 3) Полѣно, которое кладется поперегъ печи, чтобы на него класть поперечныя полѣнья. Угор. Ум. при́голо́вачок. А біленькії пелюшечки сповивала, а з дев'ятого шовку сповивачик сукала, а з сребра-злата приголовачок прикладала. Чуб. III. 324.

Протряхати, -ха́ю, -єш, сов. в. протря́хнути, -ну, -неш, гл. Просыхать, просохнуть (о землѣ, краскахъ, бѣльѣ). (Ha образах) протряхали свіжі фарби. Левиц. Пов. 21. Рядно вже протряхло, — візьми, скачай. Черниг. у.

Ручка, -ки, ж. 1) Ум. отъ рука. Літом ніжкою, а зімою ручкою. Ном. № 559. А нуте з білих ручок! — говорятъ молодой хозяйкѣ, когда потчуетъ напиткомъ. Ном. № 11518. у ручки з ким братись. Вступать съ кѣмъ въ рукопашную, бороться или биться. Лохв. у. 2) Рукоятка многихъ инструментовъ и орудій, напр. въ топорѣ — топорище (Сим. 24), въ вилкѣ — черенокъ (Шух. І. 291), рукоятка въ пилѣ (Шух. І. 175), въ ножницахъ — часть, куда входять пальцы (Шух. І. 153), въ косовищѣ — рукоятка, за которую держится косарь правой рукой (Шух. І. 169), у келефа — верхняя часть, за которую держится рука (Шух. І. 274), ручка у огнива (Шух. І. 284, у лучка, которымъ приводится въ движеніе валикъ ремісника (Шух. І. 257), у триба (МУЕ. III. 17) и пр. 3) Каждая изъ пари желѣзныхъ дужекъ сундука, за которыя берутся руками при передвиганіи сундука. Пас. 150. 4; Грифъ струннаго инструмента (бандури, кобзи, торбана). КС. 1882. VIII, 281, 1892. III. 383. 5) Въ мельницѣ часть корытца (висящаго подь ковшемъ), за которую трясетъ корытце коникъ (Cм. коритко, риштак). Мик. 481. 6) Одна полоса покоса. Вх. Зн. 5. Пройшли одну ручку. 7) божої матері. Раст. Anastatica dierochumtica L, іерихонская роза. ЗЮЗО. І. 31. 8) — пресвято́ї дїви. Раст. Gymnadeniа conopsea. Лв. 99.

Субіч нар. Обокъ, возлѣ.