Зрода, зро́ду, зроду-звіку, нар.
1) Вона зрода й у церкві не була. Чи був у тебе батько зроду? Ой я зроду лишенька не знала. Зроду я заміж не піду. зроду-віку. Никогда еще. Зроду-віку не бум такого, а тепер: ось тобі, на!
2) Никакъ, никоимъ образомъ. Такі капосні люде, що мені не можна зроду-звіку на селі вдержатись.
Кам'яничин, -на, м. Обитатель города, каменнаго дома. Ой земле, земле, ти справді ж проклятая! Тільки турчину-кам'яничину на сребро, на злото весьма багатая.
Кардовник, -ка, м. Раст. Sparganium simplex L. и Sparganium ramosum L.
Намі́сник, -ка, м. 1) Намѣстникъ. Шановні гості, славних потентатів намісники і речники достойні (про посли). Команда ж рушила в Смілу, а намісник... у Кам'янку, бо там він жив і була там у його сотня лейстрових козаків. Братіку-намісничку, сядь собі на кріслечку. 2) Приходскій священникъ.
Позакрашувати, -пую, -єш, гл. = позакапувати.
Покашляти, -ляю, -єш, гл. Покашлять. Покашляв днів зо два, а оце вже й годі.
Ременнак, -ка, м. Ременный кнутъ.
Смалій, -лія, м. Человѣкъ жгущій, опаливающій что-либо; въ частности: рѣжущій и опаливающій свиней.
Хваст, -ту, м.
1) = хвастун. Семен — хваст такий, що як би хвіст, то б і боки пооббивав.
2) = бур'ян. Ум. хвастик.
Цаплячий, -а, -е. = цапиний. Цапляча борода.
