Блякувати, -ку́ю, -єш, гл. Линять.
Наддніпря́нець, -нця, м. Житель приднѣпровья.
Наріка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. наректи, -речу, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ. 1) Называть, назвать. Своє дитя без сорома байстрям нарікає. 2) наречено. Назначено, суждено. Та вже коли наречено емірати, і знахури не відшепчуть. 3) Горевать, сѣтовать. Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. 4) Попрекать, упрекать. Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, — а зараз стане (син) хлібом-сіллю нарікати. Ой мені батько так нарікає. Жінка вже поприбірала, кленучи чоловіка та нарікаючи. 5) — на кого, на що. Жаловаться, роптать. Ми своїх будем жен наущати, щоб на тебе не нарікати.
Недолуга, -ги, об. Слабосильный, немощный человѣкъ.
Обірати, -ра́ю, -єш, сов. в. обрати, оберу́, -ре́ш, гл. Избирать, избрать. Ми оберем собі ватажком Марка.
Перебрати, -ся. Cм. перебірати, -ся.
Побатьківськи нар. Поотцовски. Отець побатьківськи поб'є, побатьківськи й помилує.
Пославка, -ки, ж. Слухъ, молва. Про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив.
Проколупати, -па́ю, -єш, гл. Проковырять.
Самозанедбання, -ня, с. Самоотреченіе.
