Верклюг, -га, м. Снарядъ для подвѣшиванія котелка надъ огнемъ (въ жилищахъ гуцульск. пастуховъ и пр.). стовп — столбъ вращается, стоя у стѣны, въ каганці нижнимъ концемъ; вертикально къ нему вдѣланъ въ верхній его конецъ (такъ что выходить подобіе буквы Г) четырехгранный брусокъ дерева, назыв. собственно верклюгом, вдоль котораго двигается берфела (кужба) — пластинка съ крючкомъ на концѣ: одинъ конецъ берфели проходить въ отверстіе верклюга и поддерживается въ немъ чопом — колышкомъ, входящимъ въ отверстіе берфели, а на крюкѣ другого конца висить котелокъ; благодаря ряду отверстій для колышка вдоль берфели, ее можно поднимать и опускать, также двигать по прорѣзу верклюга и такимъ образомъ перемѣщать котелокъ. Шух. І. 186, 187, 109. Cм. вертлюг.

Витоплятися, -ляюся, -єшся, сов. в. витопитися, плюся, пишся, гл. Топиться, вытопиться (о печи). Ой чия то хата скраю витопляється сама? Грин. ІІІ. 357. Піч витопилась. Безлично: у печі вже витопилось.

Водомороз, -за, м. пт. Зимородокъ, Alcedo ispida. Вх. Пч. ІІ. 8.

Забуча́віти, -вію, -єш, гл. Затвердѣть (о почвѣ).

Окладина, -ни, ж. 1) = ощепина. Волч. у. 2) Обложка книги. Ум. окладинка.

Позмовляти, -ля́ю, -єш, гл. Сговорить (многихъ).

Покатати, -та́ю, -єш, гл. 1) Покатать, повозить. 2) Быстро поѣхать. О. Гервасій покатав льодом, тільки паламар поньокує. Св. Л. 95.

Поникати II, -ка́ю, -єш, сов. в. поникнути, -ну, -неш, гл. Поникать, поникнуть, склониться. Бабуся старенька-старесенька, аж до землі поникає. МВ. (О. 1862. III. 55). Поникли голови козачі неначе стоптана трава. Шевч.

Промнявкати, -каю, -єш, гл. Промяукать.

Росквашувати, -шую, -єш, сов. в. росквасити, -шу, -сиш, гл. 1) Растворять, растворить тѣсто. 2) безл. Росквасило. Стало грязно, распустило. Після дощу дорогу росквасило. 3) — губи. Распускать, распустить нюни. Росквасив губи як капиці. Ном. № 2378. 4) Разбивать, разбить. Загадай дурному Богу молитись, то він собі і лоб росквасить. Ном. № 6576.