Брикати(-ся), -каю(-ся), -єш(-ся), гл. 1) Лягаться. Знай, кобило, де брикати. І все кобилок поганяє, що оглобельна аж брикає. Старій кобилі не брикаться, сивій бабі не цілуваться. 2) Артачиться; капризничать, зазнаваться. Пархоме! в щасті не брикай: як більш нема, то й так нехай.
Гра́мотка, -ки, ж. Письмо. Ой напишу я грамотку, пошлю післоньки до батенька.
Книжечка, -ки, ж. Ум. отъ книга.
Ли́пчик, -ка, м. Раст. Asperugo procumens. Cм. липчиця.
Люци́пер, -ра, м. Люциферъ, дьяволъ. Пойде Ірод сам до аду люциперу на пораду.
Молитве́ник, -ка, м. Молитель. Помолись святому Миколаю молитвенику.
Повикорчовувати, -вую, -єш, гл. Выкорчевать (во множ.).
Потупати, -паю, -єш, гл. 1) Пойти, пойти стуча ногами. Потупали діти. 2) — що. Оставить слѣды на чемъ, ходя. Ступенці на пісочку знати: русалочки потупали.
Привітиця, -ці, ж. Раст. Cuscuta monogina Wahl.
Шипшина, -ни, ж. Шиповникъ. Не для тебе, Василечку, шипшину садила. Ум. шипши́нонька, шипши́ночка. Поколеш білі ніжки та й на шипшиночку.
