Ворожити, -жу, -жиш, гл.
1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить.
2) — коло чого. Возиться съ чѣмъ, что-то дѣлать съ чѣмъ. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали.
Дрючо́к, -чка́, м. Ум. отъ дрюк. Там тебе ждуть — з двома дрючками за дверима на порозі. дрюч́ок вагов́ий. Рычагъ, которымъ, опирая его на «важницю», подымаютъ тяжело нагруженный возъ.
Духопе́л, -лу, м. Употр. въ выраженіи: духопе́лу дава́ти, да́ти. Бить, поколотить. Такого духопелу дам. Як почала давати йому духопелу, то він уже й не встав: поперебивала руки й ноги. У Мирнаго Ум. духопелик въ знач. ударъ рукой.
Кацапня, -ні́, м. соб. отъ кацап.
Моца́рь, -ря́, м. Силачъ. Сідлай мі коня, того моцаря.
Пересіл, со́лу, м. Пересолъ. Недосіл на столі, пересіл на голові.
Стулювати, -ся, -люю, -ся, -єш, -ся = стуляти, -ся.
Таровисько, -ка, с. Мѣсто, гдѣ скотъ, катается.
Угачувати, -чую, -єш, сов. в. угати́ти, -чу́, -тиш, гл.
1) = загачувати, загатити. Я поробив так, що ізроду довіку не вгатять греблі. Пан б'є та муче людей, щоб мерщій вгачували (греблю).
2) Только сов. в. Ударить. Ото го вгатив.
Християнство, -ва, с. Христіанство. Як таки християнство мати, та й хліба куска не дати?
